– Ви зберігаєте інкогніто і ми погодилися не давати ні імен, ні фото. Чому?
PL: Причин кілька. Перша, це безпека, особиста і пов’язаних людей. Людей, які можуть бути географічно в зовсім різних місцях. Звісно, розумію, що це побутовий початковий рівень. Для спецслужб жодних проблем. Але з нашими і так ніяких проблем нема, всі ж чудово могли переконатися при потребі за кого я і на чиєму боці.
Друга причина, це можливість писати як приватна особа, на зачіпаючи нічиїх корпоративних норм, бути рівновіддаленим, це для мене важливо.
– Як нам представити Вас так, щоб люди змогли хоч приблизно зрозуміти ваші компетенції?
PL: «Компетенції» слово двозначне. Сам я не ре-транслюю нічиєї офіційної позиції, не розповідаю секретів, військових таємниць, чи інформації, отриманої незаконно.
Якщо мова про професійні компетенції, то у мене диплом в галузі автоматизації і комп’ютерних технологій. Робота у відділі автоматизованих навчальних систем і тренажерів. Робота з симулятором бойових дій, від 2014р, з початком війни.
Чи я «айтішник»? Якщо від «Information technologies», то так. Але не програміст, хоча доводиться писати й скрипти.
Колись був досить далеким від військової справи. Оскільки ж це ставало все більш актуальним – зайнявся військовими тренажерами.
Така робота потребує постійної взаємодії з військовими та отримання фідбеку з поля бою. Тому – постійна взаємодія з фронтом. Інакше не можна. Інакше наші тренувальні місії будуть нереалістичними і можуть більше зашкодити, чим принести користь.
Щоб когось чомусь вчити, треба вчитися самому. Тому багато речей довелося пробувати на собі, вникати в багато моментів тактики, вчити історію конфліктів, характеристики та можливості озброєнь.
Довелося по суті пройти різні тактичні курси, в тому числі й англійською, не перебуваючи формально в складі цих формувань.
– Тоді назвіть трьох експертів, думки яких про війну вам самому здаються найбільш компетентними?
PL: Констянтин Фартушний, Агіль Рустамзаде, Юрій Бутусов
– Все ж – як би ви охарактеризували свої власні відчуття про Війну в Україні?... Що відбувається?... Чому ми постійно в обороні? Постійно здаємо якісь позиції?...
PL: Відчуття я озвучувати не стану, а відносно того, що відбувається: відбувається наступ переважаючих сил противника. Є об’єктивна неспівмірність та неспівставимість розмірів і військових потужностей країн. Тож логічно, що ми в обороні.
Слово «здаємо» звучить трохи неточно. Ми відходимо з позицій, коли ті: а) перестають існувати фізично. б) виникає загроза оточення, або масової загибелі особового складу.
– Однак, іноді виглядає, що росіяни перехопили нашу тактику ведення війни. Тактику мобільного перекидання військ та створення кількісної переваги на конкретних напрямках. Щось не так?... Ми якось неправильно ведемо війну?
PL: Противник не перехопив нашу тактику, вони просто від невдалого для них «бліцкригу» повернулися до їхньої старої класичної тактики: вогневий вал, повільне пережовування артилерією. До поняття «артилерія» я включаю і СРЗО.
Це тактика Другої Світової, це примітивно, але ефективно, зважаючи на їхні умовно безмежні запаси снарядів/ракет до СРЗО. І на те, що їх цікавить лише геометрична площа захоплених територій, байдуже виживе на ній хтось, чи ні. Збережуться на ній якісь матеріальні цінності, чи ні. Тому застосована росіянами тактика «вогневого валу» цілком успішна для таких умов.
Вогневий вал знищує практично все живе та дозволяє ворогу захоплювати - хай і повільно - українську землю кілометр за кілометром
«Ідеальна формула» росіян
Якщо не зупинити це, вони рано чи пізно, але «пережують» все до кордону з Польшею. А потім... Снарядів у них вистачить і на «потім».
Треба усвідомити, що росіяни винайшли «ідеальну формулу» для існуючих умов:
- Зв'язка БПЛА (передусім Орлан 10) з САУ МСТА, а також іншими гарматами і СРЗО Смерч/Ураган.
- При тому, що час від виявлення цілі до ураження скоротився до мінімальних значень. І мова вже не про хвилини, а про десятки секунд.
- Вони майже повністю автоматизували процес отримання координат цілі з допомогою БПЛА, таких, як Орлан 10 і отримання настройок для стрільби для відповідної артилерії.
- В умовах 100-процентного покриття території поля бою Орланами час виявлення цілі скорочується практично до 0 секунд.
Тут і далі - фото з публікаці ВВС Україна
Росіяни, завдяки пануванню в повітрі і кількості Орланів, цього досягли, або прагнуть досягти там, де ще цього не зробили.
Видача цілевказання за допомогою Орлану до арт-розрахунків відбувається майже миттєво.
З моменту, коли оператор побачив ціль і клікнув мишкою пройде нехай 5 с. доки ці координати отримає арт-розрахунок і вони перетворяться в настройки для стрільби. Якщо навіть конкретна САУ, гармата чи СРЗО не оснащена автоматичною системою наведення, її роль виконує умовний «Іван».
Це те, що ще відрізняє армію РФ від НАТО: просто замість сервомоторів і плати з електронікою - Іван, який крутить ручки наведення фізично. При тому Іван значно дешевший і їхні запаси невичерпні.
Решта засобів РФ практично ідентичні з НАТО: також електронні калькулятори, метеостанції, gps-позиціонування. Так, це трохи повільніше за автоматику НАТО, але не принципово.
Різниця секунд 20. Тож в «ідеальному випадку» після появи цілі на полі бою, через 25 с. в неї вже летить російський снаряд, або пакет ракет. І, відповідно до дистанції, ще за 20-30-40 секунд може відбуватися ураження. Звідси і випадки ураження цілі через 46 с. з моменту прибуття на позицію.
Тож за словами експерта: "Задача наших військових навчитися відстрілюватися якомога швидше. В ідеалі - за 46 секунд - відстрілятися і залишити позицію"
Так, російські арт-стволи не такі точні, як у НАТО. Але цей недолік росіяни запросто компенсують кількістю стволів і випущених снарядів.
Тому перед тим, як говорити про те «що не так?», треба усвідомити чи працюють західні концепції взагалі?
Особливо у умовах обмеженого (часто поштучного) їх надання Україні.
Бо ніяка навченість розрахунку несамохідної гармати 777 не допоможе в умовах тотальної переваги Орланів і кількісної переваги артилерії ворога(часто самохідної), переваги авіації. Навіть ідеальний персонал не впорається за 46 с. Причому у випадку з СРЗО Смерч/Ураган у гармати 777 переваги в далекобійності нема.
Що робити Україні?
Концепція поодинокого чи побатарейного використання 777 в контрбатарейній боротьбі з РФ не працює навіть математично. Без комплексу всіх інших, поки що ненаданих Україні, чи наданих поштучно засобів. 777 – хороша гармата, і вони потрібні, вона може виграти якусь конкретну дуель, але концептуально вона на впорається.
Інші типи гармат чи САУ, наданих союзниками, я навіть не розглядаю через вкрай незначну їх кількість. Вони просто захлинуться в морі російських стволів.
– Чи можна сказати що підготовка боєздатних підрозділів із числа резервістів та контрактників у нас поставлена на потік і в тилу формуються достатні сили та проводиться їх злагодження для того, щоби змінити сам характер цієї війни?
PL: Не можу сказати що це потік, це «окремі зусилля». Про достатність не можу говорити. Бо не володію всію повнотою інформації.
Але щодо характеру війни, то тут ми цілком залежимо від допомоги «західного світу». Передусім військової.
– Чи можемо ми в такому разі не програти, якщо нашу долю вирішує – хтось інший?
PL: Виходячи з неспівмірності розмірів і можливостей, ми в військовому плані «закінчилися» через три місяці по внутрішнім ресурсам. Це хороший результат, я думав буде значно гірше.
Так, тепер ми цілком залежимо від поставок, і якщо там дійсно захочуть, щоб ми не програли, то ми не програємо. Але треба розуміти, що на нашому місці будь-яка окрема європейська країна NATO «закінчилася» б в першу ж добу.
Ліворуч напис: "Хорошим людям потрібні РСЗВ. Якомога швидше". І нам таких комплексів треба, як мінімум, 500
– Чи не варто тоді нам – Україні – повністю перевести якось життя на воєнні рейки і почати самим забезпечувати себе бодай усім найнеобхіднішим для фронту: тими ж самими патронами, ріжками, снарядами, плитоносками і т.п.?
PL: Треба, щоб влада сказати населенню правду: ситуація критична.
Вітчизняна війна потребує залучення усіх. Немає часу сидіти в кафешках і чекати, доки вогняний вал підступить до наступного міста. Твого міста. Треба дуже багато всього робити, чого досі не робиться.
Зокрема потужні рубежі оборони в глибину країни. Протитанкові рови, мінування, підтоплення певних ділянок. Але населення повинно усвідомлювати таку необхідність. Нам ніяк не можна «посипатись» і дати їм вирватись на «оперативний простір».
Якщо скажемо правду про наші ресурси і залежність від поставок, то Західним партнерам – повинно стати чітко зрозумілим, що саме від них зараз повністю залежить наша здатність протидіяти рф.
«Усе залежить тепер виключно від Заходу»
Не від «когось там ще». Від них повністю залежить «підтримка демократичних цінностей», проголошуваних ними. Тут нема чого соромитись: ми добре і гідно протримались на наших запасах.
Щодо випуску продукції - краще всі серйозні військові виробництва тримати за кордоном. Я б просив про «технопарки», скрізь, де це можливо. Укладання угоди щодо спільного з Польщею оборонного підприємства, наприклад, – хороший тренд. Дрібні ж компактні виробництва можна поки що тримати і тут.
– Недавно Притула швидко зібрав достатньо великі гроші на кілька Байрактарів. Чи не варто було б нам скерувати аналогічні гроші на власні розробки й налагодити випуск власних безпілотників? Такі ж розробки існують, правильно?
PL: Важливо розуміти хто такі «ми»? Якщо це фонд - то він визначає на що збирати. Якщо це МО чи ще якась держ-структура, то результат за 8 (30) років ми бачимо. Не спостерігаю якихось змін.
Розробки ведуться, так. Волонтерами, приватними БПЛА-«гаражами». З деякими спілкуюсь, ділимось ідеями.
Треба об'єднати всіх розробників дронів України
Що б могла зробити держава?
- Запропонувати площадку-стартап на розробку (спільну – усіма) потрібної лінійки дронів: з державними гарантіями викупу відповідних патентів, держоборонзамовленням. Це необхідно, щоб заохотити всі колективи вести спільну роботу, а не винаходити велосипеди кожному окремо з нуля.
- На час війни необхідно спростити процедури держвипробувань. Залишити тільки сейфіті-тест і фукціональний тест готового зразка. Й одразу-на фронт. Фронт покаже. З «констукторсько-виробничою документацією» після війни будете розбиратись.
- Викинути «ліцензування», декриміналізувати статтю «за виготовлення зброї і її компонентів» для учасників проекту. Створити логістичний поштовий хаб, для пришвидшеного руху компонентів і товарів, які закупатимуться для проекту.
- Дати можливість учасникам проекту здійснювати закупівлі під спільну ліцензію(щось таке, як зроблено фондом Повернись Живим, який отримав нарешті можливість купляти зброю)
- Тільки не так, як це робить «Укроборонпром» в своїх грантах на «розробку товарів подвійного призначення. Які підвищать обороноздатність». Так діла не буде.
Те, що Paolo Lumiere називає «Колібрі». Він згадує про них далі
– На які проекти Державі та ЗСУ варто звернути увагу в найпершу чергу, аби запустити їх у виробництво без бюрократії та зволікань. Так як цього вимагає стан війни?
PL: Якщо коротко, то це: Високоточна зброя на основі ударних БПЛА. БПЛА-перехоплювачі (аби протидіяти російським «Орланам»).
Все те, що може вдарити або безпосередньо по Орланам, або по арт-стволам. Всі системи, від скидання бомбочок на голови, дронів-перехоплювачів, дронів, стріляючих сіткою, або тих, що падають і вибухають чи скидають боєзаряд.
Від дронів до міні-крилатих ракет, на серійних реактивних двигунах, які вільно продаються за кордоном, яких я називаю «Колібрі».
Чи таких різних систем буде три, чи одна, ефективна, чи десять – це вже другорядне. Головне – ефективність і масовість.
Не хотів би зараз називати конкретних виробників, через бачення спільної площадки, яке я описав вище.
На задньому плані Сергій Притула
– Окремо серед ваших дописів чимало роз’яснень, що їх ви даєте артилеристам, які обслуговують американські гаубиці М777. Зокрема, вказуєте їм на помилки. Які вони ці помилки? Основні?
PL: Основні помилки від невиконання елементарних вимог тактики, маскування і нерозуміння технологічних можливостей ворога в плані виявлення, часу ураження і засобів ураження.
В наших класичних старих батареях, класичні старі офіцери, які вчилися в класичних арт-училищах за книжками 1812-1953р, наприклад. Вони вміють стріляти всією батареєю, в рядочок, з центра поля, з використанням бусолі. Інакше вони не вміють.
Так їх і накривають, всією батареєю. Одним пакетом «Смерчів». Це така традиція, як колись армії красиво і яскраво вдягались, вистроювались одна навпроти одної і починали стріляти з мушкетів. Так було прийнято. Була така традиція. Доки не появились кулемети. Щось подібне і у нас.
Кожен арт-ствол, з тих, що залишились, який ми ще плануємо використовувати зважаючи на наявність, чи відсутність снарядів повинен бути «прокачаний» на предмет можливості індивідуального позиціонування, наведення і стрільби. Свого часу волонтери прокачали розрахунки арт-стволів планшетами, програмами наведення і метеостанціями. Настав час зайнятися самими стволами.
Окремо хочу сказати, що часто гинуть не через помилки батареї, чи розрахунку гармати, а просто тому, що концептуально вижити в даних умовах дуже важко.
Батарея відправляється виконувати задачу, але в даних умовах вона вже «концептуально мертва» заздалегідь: її «веде» Орлан ще в процесі доїзду до позиції.
Як тільки вони зупинились, ще до того як пішли і встромили бусоль в землю, вони вже знищені. Це помилка командування, у застосування батареї. Або безвихідь: раптом повезе. Іноді стається диво і везіння: Орлана в даний момент над ними нема. Але часто дива не стається.
– Зараз ми починаємо отримувати системи HIMARS. Їх ще досить мало, але чи здатні вони в принципі щось радикально змінити на театрі воєнних дій? Скільки нам їх для цього потрібно? Мінімально.
PL: На питання скільки їх потрібно мінімально, за нас відповіла Польща, яка законтрактувала 500 шт. у США. Вони ж все оцінили, перед тим, як резервувати кошти. Нам потрібно ще більше, насправді.
Щоби ми відчули полегшення на фронті – 50 штук, прямо сьогодні. Але завтра для полегшення треба буде більше. Післязавтра – ще більше.
«Готуйтеся до битви. Ситуація критична»
– Третій етап війни. Кажуть, що він розпочнеться ще влітку. І можливо це буде новий наступ російських військ з Білорусі. Яким був би успіх такого наступу на Київ чи Львів? Де на вашу думку ворог зосередить свої сили для наступного головного удару і що нас чекає?
PL: Наступ не лише можливий, а й вкрай імовірний. Щодо можливостей успіху противника – тут мені дуже важко прогнозувати. Для цього я б мав знати систему оброни і вжитих заходів з нашого боку, що неможливо. Якщо ж згадувати, що нам казали всі роки про надійність оборони півдня і перешийку, і порівнювати з реальністю – то відчуття не дуже хороші.
У будь-якому випадку необхідність готувати наш північний кордон є дуже актуальною.
Особисто я за безкраї мінні поля і перетворення певних ділянок в непрохідні болота. І це лише як один із з елементів, що сповільнить просування ворога.
"Для початку нам треба хоча би 50 комплексів РСЗВ HIMERS. Це ще на позавчора. Далі нам треба буде ще, і ще. Польща сказала скільки -- 500. Це наш "мінімум". Той мінімум, якого ми маємо вимагати" (с)
– Уявимо, що вам дали 20 хвилин для розмови з Зеленським. Чи з Зеленським та Залужним. Що головне б ви їм сказали? До чого закликали? На що звернули б першочергову увагу?
PL: Додайте: «…і якщо уявити, що вони б взагалі погодились мене слухати». Але…
Це скоріше були б запитання-відповіді. По конкретним, спеціальним речам. В стилі «Ви оце можете зробити?» «А оце робите?» «А про це знаєте?» «Треба купити це, це і це» «Треба зробити це і це» якщо припустити, що я маю право це знати, і вони казатимуть правду. Але загалом все залежало б саме від їхніх відповідей.
Зі свого боку я думаю – необхідні запитання в мене були б.
– Тоді на завершення – що б ви порадили та побажали нашим звичайним людям, українцям?
PL: «Звичайним людям» я хотів би сказати, що некомбатантів у нас нема. «Цивільних» загинуло не менше, чим військових.
Фронт скрізь, в тому числі в вашому кафе, офісі чи квартирі. В вашому торгцентрі. Різна лише інтенсивність і щільність обстрілів в даний момент. Від цього усвідомлення залежить як ви розпорядитесь своєю долею.
З тим, що проти нас воює, з ним неможливо домовитись, там, за «Стіною» не буде нічого, до чого ви звикли. Навіть якщо вам вдасться вижити фізично, «вас»-старих уже не буде, якщо вони переможуть. Тож якщо хтось мріє про «повернення до мирного життя» (с) і сподівається перечекати – можуть бути несподіванки.
Решті ж хотів би сказати словами Брана з «Гри Престолів» перед вирішальною битвою: «Все, що ти зробив – привело тебе сюди!». Тож готуйтесь до битви.
Про співрозмовника
Paolo Lumiere веде свій акаунт під псевдо і не показує обличчя. Розмова "Радіо Трек" з ним не була живою, а відбувалася у вигляді листування: перелік запитань – перелік відповідей. Якісь речі уточнювались постфактум.