Це було звичайне замовлення. Клієнтом виявився статний хлопець з великим красивим букетом квітів. Він поспішав та був трохи знервований. Замовнику треба було виговоритися і він почав розповідати свою історію.
Хлопця звали Ігор. Він дуже хвилювався через те, що за кілька годин мав зробити своїй коханій пропозицію.
Пару розділяли міста й кілометри, а Київ був місцем їхніх зустрічей. Тож День закоханих вони вирішили провести саме в столиці.
Але перш ніж промовити коханій Аліні найважливіші слова, хлопця спіткала невдача: по дорозі автобус, яким він їхав до Києва, затримався. А під час однієї з пересадок він ще й загубив мобільний телефон. Випадковий перехожий допоміг Ігорю викликати таксі. Повідомити про запізнення хлопець не міг, бо не пам’ятав номера. Але примарна надія на те, що попри морозну погоду кохана все ж ще чекає, все ж лишалася…
Завдяки досвіду роботи Олени до місця побачення таксі дісталося досить швидко. Але все ж таки час був не на боці клієнта.
Минуло вже кілька годин з того моменту, як вони повинні були зустрітися. Водійка привезла закоханого та вийшла слідом за ним до найближчої мінікав’ярні, аби трохи підбадьоритися та зігрітися — одним словом зробити невелику перерву.
Через певний час Олена повернулася до машини, біля якої її нетерпляче чекав Ігор. Вираз його обличчя говорив сам за себе: суміш відчаю та смутку.
— Не встиг? — запитала зі співчуттям водійка.
— Не встиг, — підтвердив він слабким голосом. — Але є ще надія. Аліна збиралася ще зустрітися з подругою. Можливо, вони зараз в ресторані. Я знаю один заклад, який їй подобається. Ми навіть збиралися туди сходити.
Наступної митті вони стрімко рушили до закладу. Але по приїзді зрозуміли, що ніякого дива не станеться: Аліни не було й тут.
— Мені навіть самій стало якось ніяково. Я ще не поїхала, як побачила Ігоря, що вийшов з дверей ресторану», — згадує Олена.
Через вікно машини вона спитала його:
— Ну що? Хоча прекрасно бачу, що нічого хорошого…
Вже втретє змінений маршрут веде до готелю. Водійка всіляко втішає клієнта по дорозі. Але хлопцю вже не до втіх. Він весь поринув у переживання.
По приїзду Ігор залишив букет квітів водійці, сказавши з сумним обличчям:
— Залиште собі. Толку вже? Спасибі вам, Олено… і зі святом!
Побажавши йому все-таки не впадати у відчай, жінка прийняла новий виклик в додатку та рушила працювати.
Зробивши кілька поїздок, наша розповідачка вже збиралася додому. Але чомусь в останній момент подумала, що зробить ще одне замовлення.
«І ось у мене в салоні дві дівчини, одна з них всю дорогу втішає іншу», — розповідає Олена.
— Що ж за свято таке, дівчата?! Сьогодні хлопця підвозила і теж у нього день не задався. З коханої не зміг зустрітися, — і водійка починає розповідати їм цю історію.
— А його не Ігорем звати? — запитує одна з дівчат.
— А ви, випадково, не Аліна? — здивовано питає Олена та починає здогадуватись про знову змінений маршрут вже у напрямку готелю.
— Так, — з надією в голосі говорить вона.
— Значить ось цей букет, я так вважаю, Ігор для вас залишив, - радісно каже Олена.
Через декілька хвилин червона машина доїхала до готелю, і Ігор та Аліна врешті зустрілися.
— Це неймовірно! Як нам з вами пощастило! — радісно казав тоді хлопець. — Вам потрібно зробити напис на машині: «Авто, яке приносить удачу!»
«Ми ще якийсь час в холі готелю сміялися разом з ними, дивуючись сьогоднішньому диву їх зустрічі. Потім попрощалися, побажавши більше ніколи не втрачати ні мобільні телефони, ні один одного», — ділиться таксистка.
Олена зізнається, що з того моменту це стало для неї свого роду девізом:
— Зовні моя робота полягає в тому, щоб возити людей, але в той день я подивилася на наш сервіс з абсолютно іншого боку. Адже кожен наш клієнт поспішає назустріч чомусь новому або до коханої людини. І нашим завданням допомогти їхнім мріям збутися!».
Автор Даша Гришина, фото Борис Корпусенко.