Неоднозначне ставлення людей до Мінських угод.
Одні не хочуть ніяких переговорів (тому що війна – це їх спосіб безбідного існування). Інші просто не вірять і очікують на пастку, звинувачуючи один одного в зраді. Але переважна більшість, не вникаючи в суть домовленостей, просто хочуть Миру. Справедливо вважаючи, що поганий мир краще доброї війни і смерті дітей ніколи не будуть виправдані політичними чи будь-якими іншими вигодами...
А я поки що не можу собі уявити, як люди, які стріляли один в одного, будуть сидіти за одним столом і вирішувати державні чи побутові питання. Розум чинить опір і каже: це не можливо! А життєвий досвід і знання заперечують: три роки тому в Афганістані тебе ж як рідного зустрічали в кишлаках на лінії вогню 87-88 рр! А в Кабулі на головній вулиці Чикенстрит з усіх крамниць вибігали люди з криками «шураві» та тягнули за собою. Пригощали хто міцним чаєм, а хто і хитро підморгнувши з під поли діставав заборонену банку пива!
А чи є ще приклади чогось такого, що, нехай і віддалено, але могло б нагадувати нинішню ситуацію в Україні? І як там люди вийшли з пекла нерозуміння і взаємних претензій? Я знайшов з десяток таких прикладів. Не впевнений, що всі нам згодяться. Так само пам'ятаю, що будь-яке порівняння – завжди з натяжкою... Але треба ж шукати шляху! Треба ж з чогось починати.
Сьогодні хотів би запропонувати згадати Ірландію. Це держава, де зовсім недавно закінчилася громадянська війна. Ірландці пережили терористичні акти, насильницькі смерті рідних і близьких. Ірландські та британські політики так само, як Україна і Росія, підписували мирні угоди, які запрацювали не відразу. Але біди вдалося подолати. Як?
Ірландія – унікальна країна. На її гербі, єдиній у світі державі, зображена арфа. Не хижі птахи або звірі і не предмети озброєння, а символ мистецтва. Це країна, де література, науки, духовні пошуки були найважливішим заняттям з початку часів.
У XVII столітті Ірландію завоювали британці під керівництвом Олівера Кромвеля. З тих пір ніколи не припинялася боротьба ірландців за свою незалежність. Кромвель знищив в Ірландії половину населення – з 2 мільйонів залишився тільки 1 мільйон місцевих жителів. Ірландія була частково заселена переселенцями з Великобританії – шотландцями та англійцями.
У XIX столітті в Ірландії, з вини британських властей, стався страшний голод (нічого вам не нагадує?), в результаті якого загинуло близько мільйона осіб. Голод і еміграція призвели до того, що населення Ірландії до початку XX століття знову скоротилося на 30%. У наш час на ірландській мові говорить тільки 15% населення, в основному – це ірландські націоналісти і жителі віддалених сільських районів.
У 1919 році визвольна боротьба спалахнула з новою силою, сформувалася Ірландська республіканська армія. Ірландські націоналісти отримували матеріальну допомогу від всіх явних і таємних ворогів Великобританії, Німеччини, Франції, Іспанії, США.
У 1949 році Ірландія була проголошена незалежною республікою. Було оголошено про вихід республіки з британської Співдружності. Але північні графства Ірландії, які з раннього середньовіччя були захоплені спочатку вікінгами, а потім британцями, відмовилися підкорятися Дубліну і вирішили бути під протекторатом Лондона. І тоді почалася вже не війна за звільнення, а війна ірландців проти ірландців. Тобто, громадянська війна.
З боку Дубліна (столиця Ірландії) воювали добровольчі військові загони ірландців-католиків, підтримувані грошима і зброєю ірландців США. З боку Белфаста (столиця Північної Ірландії) воювали добровольчі військові загони ірландців-англікан, підтримувані спецслужбами Великобританії. Обидві сторони вели один проти одного і проти мирного населення партизанську війну з численними терористичними актами. Загинули тисячі військових, поліцейських і мирних громадян. Все це відбувалося зовсім недавно, в Європі, більше того, в державі, яка вважається «взірцем демократії». Вибухали посольства і громадський транспорт, розстрілювалися сім'ї прямо в будинках, знищувалися лідери Ірландської республіканської армії і Ольстерських добровольчих сил.
Нарешті, в 1998 році, завдяки зусиллям ірландських і британських політиків, у Белфасті були підписані мирні угоди. Частина добровольчих загонів ІРА оголосила про припинення збройної боротьби. Інша частина ІРА продовжувала воювати проти поліції Ольстера і армії Британії аж до 2005 року, до тих пір коли теж приєдналася до Белфастських мирних угод.
Останні бої в Белфасті між ірландцями-католиками і ірландцями-англіканами пройшли в 2011 році.
З цього моменту-Мир. Нехай крихкий, нехай обидві сторони на поготові, але люди можуть їздити в громадському транспорті, не побоюючись бути підірваними, діти ходять в школу без ризику загинути у вуличній перестрілці, лікарні працюють в штатному режимі.
Вчорашні закляті вороги навчилися жити поруч...