«Реформи по-українськи» – явище досить цікаве, і воно напевне могло би стати об’єктом досліджень багатьох вчених світу. Сутність проведення будь-якої реформи полягає у тому, що вона проводиться без створення належного підґрунтя і без наявності матеріально-технічної бази для її виконання.
Саме так сталося з медичною реформою в Україні: для неї не створено належної бази, але вона вже проходить доволі дивні реорганізаційні зміни. Незважаючи на те, що новий проект закону «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров'я» був прийнятий лише у першому читанні, реформування медицини почалося вже в 2016 році. Окрім того, з бюджету виділено втричі менше відсоткової ставки ВВП, яку в Європі прийнято виділяти на медицину. Таку медичну реформу, як планується в Україні, за нормами Всесвітньої організації охорони здоров’я можна проводити за умови, якщо мінімальна сума, виділена на охорону здоров’я, становить 7% від ВВП. В Україні ця цифра цьогоріч становить 2,2%, що вже свідчить про неефективність реформи. Втім, реорганізація медичних закладів триває.
Олександр Ябчанка, менеджер групи «Реформа системи охорони здоров'я» РПР, на сайті «Українська правда» розповідає про те, чому медична реформа в Україні наразі не виконується. Окрім того, він оприлюднив список із 25 кроків по створенню системи охорони здоров’я. Як видно з ілюстрації, першим пунктом стоїть «Децентралізація влади, адміністративно-територіальна, податкова та судова реформи». Що можна казати про реформування медицини, коли вона захлинулася ще на першому пункті? Це нагадує старий відомий анекдот: «Мій план по захопленню світу провалився ще на першому пункті – встати о п’ятій ранку». Тим не менш, у рамках децентралізації (до цього часу не здійсненої) медичні установи перекинули на кошти місцевих бюджетів. Це підтверджує і Юрій Ганущак, член комітету Верховної ради з питань бюджету. Він бере участь у проведенні медичної реформи.
«Лікарні реструктуризуються. Якщо була дільнична лікарня, то може бути прийняте рішення зробити з неї амбулаторію. Поміняти статус: лікарня планового лікування або реабілітаційний центр. Переважна більшість вже близько двох років належить комунальній більшості. Навіть залізничні лікарні поступово передаються в комунальну власність. І ця реструктуризація фактично йде не через державу, а через органи місцевого самоврядування. І процес неминучий, тому що ми або отримуємо якість, або утримуємо стіни», - каже у розмові із журналістом «Надзвичайних новин» Юрій Ганущак.
Щоправда, до такої позиції виникають певні запитання. Оскільки децентралізація ще належним чином не проведена, місцеві бюджети не можуть заробляти для себе значну кількість коштів для внутрішнього фінансування. То ж може статися, що лікарні просто зіпхнуть на утримання місцевих бюджетів, яким фізично важко фінансувати декілька медичних установ в умовах відсутності самоокупності лікарень. Звідти виникають прецедентні випадки на кшталт ліквідації поліклініки у Ромнах Сумської області або реорганізації Бісковицької лікарні на Львівщині, де люди лишаються без роботи, а населення - без медичних послуг. Проте Юрій Ганущак каже, що це природній процес.
«Є загальні правила трудового законодавства. Протягом двох місяців при можливості надається робоче місце, а немає можливості – вибачайте. Кругом в світі так є. Зобов’язання – це два місяці оплати. Тут не важливо, що ліквідують: міністерство, лікарню чи школу. Це загальне правило і все», - пояснює «Надзвичайним новинам» Ганущак.
За його словами, реформа направлена на покращення медицини та підвищення професіоналізму. Структура нової діяльності медиків передбачає надання швидкої медичної допомоги в межах 20 хвилин їзди швидкої медичної допомоги і не більше 20 кілометрів до найближчого населеного пункту, де можуть надати допомогу. Хоча скидається на те, що реформатори не врахували стан українських доріг, особливо в сільській місцевості, де швидка навряд чи проїде оперативно.
Чи правильно відбувається реформа, «Надзвичайні новини» поцікавились у експерта у галузі медицини Олександра Ябчанки.
«Однією зі складових реформи є реорганізація закладів охорони здоров’я в іншу форму господарювання. Це ніяким чином не стосується форми власності. Тобто, від комунальної державної власності вона мала змінитися на підприємство без зміни форми власності. Я наголошую на цьому, оскільки з цієї теми йде багато спекуляцій, зокрема депутати спекулюють. Це одна з причин, чому законопроект про автономізацію закладів вже десятий місяць не приймається Верховною Радою. Лише півтора місяці тому ми отримали нарешті законопроект в першому читанні, і то, в такому вигляді, у якому ця сама автономізація не є обов’язковою. Це перетворює обов’язкову реформу в рекомендаційну. Поки що ми наголошуємо на правках. У цій існуючій системі зав’язано купу інтересів, в тому числі і корупційних. Тому цілком логічно, що декому це не вигідно і система чинить спротив. Поки що, в основному, на законодавчій ланці», - розповідає Ябчанка.
Експерт переконує, що загалом система в її первинному вигляді має забезпечити стимуляцію лікарів до праці. На прикладі сімейного лікаря, ця схема досить зрозуміла. Кваліфікований сімейний лікар заключає певну кількість контрактів з пацієнтами. Їх має бути приблизно тисяча двісті. В залежності від кількості контрактів і якості лікування, він буде отримувати заробітну платню. В такій системі лікар може отримувати заробітну платню на рівні працівника поліції: тобто, близько 8000 гривень, що у порівнянні із сучасними 2500 досить суттєво. Така практика стимулюватиме лікарів працювати не тільки в містах, а й в селах, що дозволить покращити і якість обслуговування, і надання медичних послуг. Окрім того, реформа передбачає створення державою пакету безкоштовних медичних послуг, які держава купуватиме у лікарень, що стимулюватиме медицину до самоокупності. Інші послуги будуть офіційно реєструватися через касу, а гроші будуть йти на утримання лікарні.
Олександр Ябчанка вважає, що зараз реформу викривили до неможливості і не зможуть до кінця провести за відсутності необхідної матеріально-технічної і нормативної бази.
Завершення реформи медицини чекає нас попереду. Але чи справді це буде європейський стандарт - покаже лише час.
Автор: Андрій Гевко