Залишки заводу номер «1000», який більше відомий як хімзавод «Радикал», досі поступово перетворюють киян на інвалідів. Небезпечні ртутні відходи лежать просто неба вже майже 20 років. Невже очільники столиці реально вважають, що небезпека масового хімічного ураження зникне сама собою?
Цей завод був введений в експлуатацію ще 62 роки тому, і став одним з провідних підприємств хімічної промисловості Союзу. Виробляв хлор, бертолетову сіль, каустичну соду, каучук, сірчану і соляну кислоти, поролон та дуст, заборонений у більшості країн світу.
З двадцять років тому працівників заводу і не розуміли , що оселяючись у відомчих будинках прирікають себе на передчасну смерть. Їхні будинки зовсім поряд з небезпечним заводом. Тепер тут – приватна територія. Раніше перед в’їздом на завод стояла озброєна охорона, але зараз туди потрапити – простіше простого.
Ще 10 років тому колишній союзний монстр нагадував просту закинуту будівлю. Тепер схожий на руїни Чорнобилю. Столична влада просто зрівняла його з землею.
Як розповідає дослідник історії «Заводу № 1000» Кирило, серед залишків колись найбільшого цеху заводу «Радикал», де відбувалося основне виробництво отрутохімікатів, у великій кількості залишилися проржавілі бочки з-під різних речовин. В деяких із них, уточнює Кирило, до цього часу зберігаються хімікати.
Поряд із непохованими хімікатами будуються нові будинки
Найстрашніше те, що прямо поряд із отруйним заводом стоять новісінькі офіси, склади, будуються нові будинки, а також реконструюються старі – наскрізь просякнуті отрутою. За забором хімічного цвинтаря – відомий всім киянам ринок. Сотні торгівців і тисячі покупців щодня накопичують смертельно небезпечні дози отрути.
У зоні ураження всі мешканці в радіусі кілометра
Під час виробництва каустичної соди на «Радикалі» використовували величезну кількість ртуті, яка є смертельно небезпечною. Адже молекули рідкого металу майже не виводяться з організму і роблять з людини інваліда.
«Ртуть накопичується в організмі. Вона дуже погано виводиться. Зокрема, такі от поступові отруєння призводять до хронічної втоми, хронічних розладів нервової системи, до порушення ритму серця і захворювання серцево-судинної системи. До поступового ураження нирок та печінки аж до гострої ниркової недостатності. Тобто, людина поступово стає інвалідом», - розповідає еколог Національного Екологічного Центру України Олександр Соколенко.
Він пояснює, що ртуть потрапляє в організм людини через шкіру – це перший шлях. Потім – через ніс і легені вона фактично абсорбується організмом.
«Загрожувати може безпосередньо людям, які мешкають неподалік або працюють. Сто, двісті метрів, кілометр», - каже еколог.
Отруєне не лише повітря, але й вода
За часів роботи «Радикал» зливав відходи у річку Дарниця, а потім вони потрапляли у Дніпро.
«Ці відходи текли по руслу річки через Позняки, Березняки, і впадали вони в районі залізничного Дарницького моста в Дніпро. Кожного ранку, по дорозі на роботу, там мало не загадували вже, як в Полі Чудес, якого ж кольору сьогодні буде річка», - розповідає дослідник історії «Заводу № 1000» Кирило.
Київська влада ігнорує хімічну катастрофу
«Представники влади мали б зайнятися цим підприємством і знезаразити його. Тобто, видалити звідти залишки ртуті, щоб убезпечити населення міста, яке працює поруч до цієї небезпеки», - резюмує еколог Олександр Соколенко.
А втім, Департаменти благоустрою та промисловості Київської адміністрації говорити з «Надзвичайними новинами» відмовились. Лише надіслали план оздоровлення «Радикалу» трирічної давнини. Обіцяли 134 мільйони, та не дали й досі.
Тепер департамент вимагає нову суму, вже з урахуванням інфляції. Вона фактично вдвічі більша. Але віз і нині там – грошей на захоронення ртуті немає, люди продовжують труїтися смертельно небезпечною хімією, а очільники столиці чекають, поки проблема вирішиться сама собою.