– Усією процедурою займалася Державна архівна служба. Саме вона виступила з такою ініціативою і контактувала з ЮНЕСКО щодо внесення документального комплексу архівів, які стосуються аварії на ЧАЕС.
Державний архів СБУ відібрав зі свого боку найбільш важливі документи, які в нас зберігаються. Це документи КДБ про те, яким чином працювала станція, які проблеми, несправності та аварії виникали на ній ще до 1986 року, а також те, що стосується безпосередньо самої Чорнобильської катастрофи і вже ліквідації її наслідків.До самого комплексу документів включені не тільки матеріали з Галузевого державного архіву СБУ, а й з Центрального державного архіву вищих органів влади, Центрального державного архіву громадських об’єднань, Центрального державного кінофотофоно архіву імені Г. Пшеничного, низки державних обласних архівів.
– Яким чином відбиралися документи, котрі увійшли до цього переліку?
– При відборі ми намагалися зважати на те, щоб, з одного боку, це була достатньо невелика кількість документів, а з іншого, щоб вони якомога повніше описували історію аварії на ЧАЕС.
Перший документ у нас датований 1973 роком. Це доповідна записка про порушення дотримання норм під час будівництва ЧАЕС. Наступні документи також стосуються порушень і проблем, які виникали тут під час будівництва.
Розуміння того, що це відбувалося ще до 1986 року, є надзвичайно важливим, тому що ці документи показують, що Чорнобильська катастрофа не була випадковою. Ми можемо говорити про те, що ця аварія була, на жаль, запрограмована ще задовго до 1986-го, бо ставлення комуністичного режиму, який ухвалював рішення про будівництво ЧАЕС, до її спорудження і те, яким чином відбувалося будівництво, призвели до того, що фактично неможливо було уникнути цієї аварії.
– А про які саме порушення й несправності йдеться у цих документах?
– До 1986 року була ціла низка несправностей і порушень на ЧАЕС. Те, що відображено у цих доповідних, пояснює, чому в 1986 році перекриття не витримало. Перш за все йдеться про проблеми з самою конструкцією. Це була одна з перших АЕС, які будувалися за блочною системою, тобто каркас реактора був не повністю литий з бетону.
Виявилось, що бетон був неналежної якості, не такої марки, як було потрібно. До того ж він заливався не так, як це передбачали технічні норми, були тріщини й прогалини між різними блоками. Тобто ось це нехлюйство спричинило те, що перекриття не витримало і завалилося всередину. Уся ця інформація є в цих доповідних, які КДБ писало насамперед у Центральний комітет комуністичної партії.
– Про що йдеться в другому блоці відібраних вами документів?
– Другий блок документів стосується власне самої аварії. Це достатньо широке коло документів, які відображають ту інформацію, яку КДБ подавало керівництву держави, першому секретарю Щербицькому. Наприклад, про те, що було виявлено машину поблизу Києва з величезним радіоактивним фоном, що костюми дітей, які брали участь у першотравневій демонстрації, після здачі мали величезний радіоактивний фон.
Саме інформування КДБ ще до першого травня показує те, що режим знав про те, що відбувається, про те, які є загрози, але водночас відтягнув рішення про евакуацію і провів не лише першотравневу демонстрацію, а й низку інших заходів. Тобто це є важливим свідченням того, що для партії було важливо показати, що режим є сильним, що «комунізм завжди з нами», а життя людей, які брали участь у цьому, з ними не рахувались.
– На чому сфокусований третій блок відібраних документів?
– Він стосується того, яким чином відбувалась ліквідація наслідків Чорнобильської катастрофи, а також того, яким чином КДБ намагалося контролювати чутки, які почали ширитись між населенням Києва та України загалом, і як намагався перешкодити поширенню правдивої інформації про те, що відбулось.
– Який гриф був у ті часи у цих документів і хто на той момент міг з ними контактувати?
– Ці документи мали грифи «таємно» або «цілком таємно». До них мали доступ тільки працівники КДБ або керівництво партії, у якого були відповідні допуски до державної таємниці в Радянському Союзі.
– Що означає внесення цих документів до реєстрів ЮНЕСКО?
– Перш за все це важливо з точки зору іміджевої. Аварія на ЧАЕС донині лишається однією з найбільших техногенних катастроф у світі, і ці документи можуть надати можливість краще зрозуміти, які загрози несе так званий «мирний атом». Україна і світ мають розуміти, чому ця аварія відбулася, хто за це відповідає. Розуміти, що це була не стихійна катастрофа, а до певної міри запрограмований системою наслідок.
Також для нас як для архівістів важливо, щоб суспільство бачило, що ці документи у нас зберігаються, що з ними можна працювати, що вони є відкритими. Це та спадщина, яка є важливою не скільки як культурне надбання, а як сумний результат аварії. Ми сподіваємося, що ознайомлення з цими документами допоможе у майбутньому уникнути схожих катастроф.
Нині ми працюємо спільно з Інститутом історії Академії наук України для того, щоб видати збірник, до якого вже ввійде набагато більше, ніж 32 документи, які увійшли до цієї колекції. Ми також ведемо перемови з нашими колегами з-за кордону про можливість видання цього збірника в перекладі на інші мови, а також щодо підготовки збірника, який би містив документи інших комуністичних спецслужб: Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Східної Німеччини, Румунії і Болгарії. У нас є плани продовжувати роботу в цьому напрямку.Плюс до нас приїжджають іноземні дослідники і ознайомлюються у нас в архіві з цими документами. Громадянство значення не має, можуть приходити всі.
– Але зараз вони є лише мовою оригіналу?
– Так, це російська мова.
Софія Середа