Президент США Дональд Трамп у своєму Twitter опублікував фотографії із зустрічей з главою МЗС Росії Сергієм Лавровим і міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним, що відбулися в середу, 10 травня, закликавши при цьому до миру між двома державами. Які домовленості можуть стояти за цим закликом, чому Володимир Путін виграє боротьбу за Україну, не дивлячись на серйозні внутрішні проблеми, і в чому тут погана новина для Києва розповів лідер російської опозиційної політичної партії "Західний Вибір" Костянтин Боровий.
Заклики до миру – це очевидні заклики до вирішення одразу кількох проблем, які стоять перед Трампом. Це Сирія, європейський континент, Північна Корея, угода щодо ракет середньої і малої дальності, яка фактично припинила свою дію, загальні проблеми, які США потрібно вирішувати, не поспішаючи, але вирішувати треба. Терміновості ніякої, паліативними, тимчасовими засобами зупинили ядерні випробування в Північній Кореї, і ракети більше не запускають. І Китай зайняв відповідальну позицію. Щодо Сирії худо-бідно останнім часом стабілізувалася ситуація, зокрема, у зв'язку з тим, що Трамп проявив певну твердість після застосування хімічної зброї. Тому це правильний заклик відповідно до його завдань. Трамп бачить вирішення частини цих проблем разом з Росією.
Для Росії сьогодні головна проблема – це жахливий імідж, який створений, в основному, не американцями, не Трампом, не європейцями, а самою РФ. Росія знаходиться в повноцінній політичній та економічній блокаді. Потрібно якимось чином виходити з цієї блокади, тому що вона має дуже негативний вплив на внутрішньополітичну і внутрішньоекономічну ситуацію в Росії, очевидно, послаблюється влада, починаються протести в регіонах. Руйнується головний стрижень політики Путіна, його вертикаль влади. Система розподілу ресурсів від центру до регіонів більше не працює, тому що змінилися економічні умови, ціни на нафту. Відсутність бізнесу та корупція, яка досягла неймовірних меж, просто вбивають всяку економічну активність в Росії.
Донбас для американців – не стратегічний регіон. Це – головний біль. Якщо якась стабілізація можлива, то завдяки зусиллям європейських лідерів і самої України. Давно склалася ситуація, коли Україна не вирішує власні проблеми, намагаючись підключити до їх вирішення європейців. Це вірно в тому сенсі, що Україна – це передовий рубіж європейської цивілізації, рубіж захисту від агресії радянського типу, разом з пропагандою, разом з елементами гібридної війни. Програш України, просування Росії на Захід буде означати істотне ускладнення ситуації в найближчих державах – у країнах Балтії, Німеччині. Тому Петро Порошенко та інші представники української еліти правильно розраховують на розуміння ситуації: що це не тільки проблема України, це проблема всієї європейської спільноти.
Однак, з точки зору європейців, Україна – не найгостріша проблема. Ситуація склалася так завдяки серйозним зусиллям Росії з дестабілізації в Європі. У підтримку правих радикальних партій і боротьбу з європейською єдністю Росія вклала величезні ресурси. Зараз ми бачимо ефект від російського впливу на європейські проблеми.
Така політика тривала роками, і ніхто її не помічав. І Україна – це тільки частина цієї політики. Але багато в цій ситуації залежить від самої України. Потрібно докладати серйозних зусиль для вирішення ситуації, проводити пошук інших форматів. Адже з "Мінськом" було допущено велику кількість помилок: по суті, були розпочаті переговори з терористами, і тепер терористи отримали статус учасників переговорів. Також Україні потрібні досвідчені дипломати. Тут можна згадати ситуацію з ООН. Я вже говорив раніше, що ця дуже важлива юридична битва (в суді ООН в Гаазі, - ред) буде програна саме тому, що не використовуються юристи високої кваліфікації, що проблема вирішується на рівні понять про добро і зло, що правильно і добре. Але в цьому випадку значно важливіше було б залучити міжнародних юристів, які допомогли б вирішити проблему юридично, не морально. Україна, а перед цим Грузія програли в суді, здобувши, можливо, моральну перемогу, але програвши юридичну ситуацію.
Для Росії ж домовитися щодо України – це домогтися того, щоб США не втручалися в зону економічних, політичних інтересів Росії. Так це формулюють Лавров, Путін. По суті, Лавров цього домігся. Він дуже гордо (після візиту до США, - ред) заявив про те, що ситуація в Україні не розглядалася на цих зустрічах (з держсекретарем Рексом Тіллерсоном і президентом США Дональдом Трампом, - ред).
Головним каталізатором нестабільності в сучасному світі, який викликав і події в Сирії, і кібератаки, і, побічно, події в Північній Кореї, і нинішні провокації з боку Росії, є Україна, з цього все почалося. Без вирішення проблеми України буде важко, навіть неможливо вирішити всі інші проблеми. Завдання Росії – максимально блокувати будь-які спроби вирішувати проблему України. Поки, треба зізнатися, їй це вдається. У певному сенсі так відбувається і завдяки зусиллям самої України, яка відповідальність за вирішення цієї проблеми з себе зняла. Це тепер область відповідальності європейців. Порошенко, Україна демонструють цивілізованість і готовність виконувати міжнародні угоди, тобто фактично перевели статус ситуації з агресії проти України на агресію проти Євросоюзу, а це повинні вирішувати європейці. Хоча, варто визнати, що для європейських чиновників і бюрократів у вирішенні проблем важливий сам процес, а не результат.