У візових центрах ми залишаємо документи із дуже важливою і делікатною інформацією: дані персональних рахунків громадян, виписки із банків, описи майна, джерела доходів і т. д. На сайті, де люди реєструються для подачі документів, зазначено, що усі ці послуги українцям начебто надає компанія "VFS Global Services".
Але у вічі впадає те, що на сайті реєстрації - жодної фізичної адреси цієї компанії - ні в Україні, де вона начебто діє і обслуговує людей, ні навіть за кордоном. Ось це і дуже насторожує, адже в публікаціях у закордонних виданнях з'явилась інформація, що зазначена компанія може співпрацювати з російськими спецслужбами і що до її діяльності можуть бути причетні двоє братів-росіян, колишніх високопоставлених працівників КДБ.
Звісно, перевірити цю інформацію безпосередньо у компанії "VFS Global Services" - практично неможливо. Для контактів і скарг зазначено лише електронну її адресу в...Індії. Ми надіслали туди запитання, у відповідь - тиша. Це змусило газету "Експрес" заглибитися у нюанси діяльності цієї дивної компанії на теренах України.
Ми звернулися із запитами у два міністерства - міністерство закордонних справ і міністерство економічного розвитку. Міністра закордонних справ ми запитали, чи працює на території України компанія "VFS Global" і як саме міністерство моніторить її діяльність, зокрема, щодо збереження персональних даних громадян України, адже у своїй першій відповіді чиновники Клімкіна запевняли, що роблять це регулярно. І ось - нова відповідь міністерства Клімкіна.
Відомство бадьоро відрапортувало, що компанія "VFS Global" є компанією, що начебто надає посередницькі послуги на території України. Однак про результати моніторингу - ні слова. І знаєте, нас це анітрохи не здивувало. Бо на цей час ми вже мали на руках відповідь іншого міністерства - економічного розвитку та торгівлі. У відповідь на наш запит воно повідомило, що компанія "VFS Global" в Україні - не зареєстрована!
Ні її підрозділи, ні навіть представництво. Дивовижно, але факт: компанія, яка на своєму сайті здійснює реєстрацію громадян на подачу віз - в Україні не існує. Неймовірно, адже, відповідно до чинного законодавства України, усі представництва іноземних компаній, що здійснюють діяльність на території України, підлягають реєстрації в Мінекономіки до початку своєї діяльності.
Отже, перше відкриття: розкручена назва "VFS Global Services" є лише етикеткою та вивіскою. Але з ким ж тоді мають справу наші громадяни. коли йдуть по візу до візового центру? У багатьох областях це - таке собі приватне підприємство "Візовий Сервіс Центр".
Воно укладає договори на послуги, отримує на свої рахунки кошти. У жодному документі, які надають людям на підпис, не зазначається, що фірма діє від імені чи на доручення компанії "VFS Global". Та як це узгоджується з інформацією, що уміщена на сайтах посольств Польщі, Чехії, Німеччини, Нідерландів та інших країн, де вказано, що послуги візового центру для їхніх країн надає саме міжнародна компанія "VFS Global Services"? Якщо МЗС країн ЄС вибирало "VFS Global Services", то вибір їх цілком зрозумілий – ця компанія справді має досвід і репутацію у відповідній сфері, оскільки надає візові послуги у 124 країнах світу останні десять років. Засновник цієї компанії -- прозора і респектабельна швейцарська компанія "Kuoni Group", акції якої торгують на фондовій біржі. Та чи відомо урядам країн ЄС, що в Україні візові послуги їхнім консульствам де-факто надає зовсім інша компанія? Та ще й яка - загадкова компанія із загадковими кінцевими власниками.
Кожен запитувач візи в Україні сплачує чималі кошти за так звані сервісні послуги компанії, бенефіціари якої використовують непрозорі офшорні схеми оподаткування. Як ми встановили, кінцевим бенефіціаром українського приватного підприємства є зовсім не "VFS Global Services", а - через складну і непрозору структуру власності - компанія в одному з офшорів на карибському острові Кюрасао. Тут створюють юрисдикції люди, які не хочуть платити сповна податки у країнах, де роблять бізнес.
Себто той, хто відкривав візові центри в Україні, з якихось причин подбав про те, щоб мати змогу переказувати частину виторгу від їхньої діяльності в офшор, де не треба платити податків. Цікаво, хто ж був автором цієї схеми? З офіційних реєстрів випливає, що єдиним кінцевим власником ПП "Візовий Сервіс Центр", а також підприємства на карибському острові Кюрасао фігурує латвійський громадянин російського походження Юрійc Байковс, який проживає у Ризі!
Ось у цьому скромному будинку і досі зареєстрований Юрійс Байковс, начебто власник візової імперії, хоча насправді його тут вже давно не бачили. Знаходимо його адресу у столиці Латвії - вул. Валдеку, 52.
Квартира на восьмому поверсі у звичайному дев’ятиповерховому панельному будинку, яких тисячами будували у Радянському Союзі у 80-ті.
На вигляд, як то кажуть, не пентгауз. Дуже скромно як для успішного бізнесмена, який контролює структуру з річним доходом сотні мільйонів.
Звертаємося за вказаною адресою, питаємо російською: "Здравствуйте, мы ищем господина Юрійса Байковса".
"А это его отец", - чуємо у відповідь хриплуватий голос старшого чоловіка, який говорить чистою російською мовою - ні краплі характерного "прибалтійського" акценту. Пояснюємо, що телефонуємо з України і проводимо перевірку правдивості даних, внесених до українського реєстру юридичних осіб.
"А что еще за проверка?" -- непокоїться батько.
"Ви не хвилюйтеся, просто Юрійс вказаний власником однієї фірми в Україні, а ми перевіряємо, чи ці дані правдиві", -- заспокоюємо ми.
У відповідь чуємо здивування: "В Украине? Фирма? Это ошибка. Не слышал чтобы Юрий когда-то имел дела в Украине". "Ні, це не помилка", -- кажемо ми і зачитуємо дані з ЄДР.
"Коли можна зателефонувати, щоб поспілкуватись з Юрійсом?" - запитуємо.
"Даже не знаю, его здесь трудно застать". - "А де його можна знайти? Нам дуже потрібно". - "Он в Лондоне живет, работает там". - "Давно?" - "Давно, уже пару лет". - "Не підкажете номер мобільника?" - "Сейчас поищу".
Батько хвилин п’ять шукає номер телефону сина, а потім диктує його нам. Справді - номер мобільного оператора у Великій Британії. "А ваш син - юрист?" - цікавимося ми. "Да какой он юрист, в аеропорту работает". - "Ну якщо не юрист, то, мабуть, менеджер?" -- допитуємося.
Але ж ні, батько каже: "Юрийс - шофер, возит шефа в лондонском аеропорту". Ми прощаємося і дякуємо за надану, без перебільшення, сенсаційну інформацію. Виявляється, власником компанії, яка веде суперуспішний бізнес в Україні, є латвійський заробітчанин, який працює водієм у когось з керівників лондонського аеропорту.
Нагадаємо, що саме ця компанія збирає конфіденційні персональні дані сотень тисяч громадян України. Отож в Ризі власника української візової імперії ми не знайшли. Оскільки ще є ймовірність, що батько може не знати про бізнес сина, йдемо далі. Вирушаємо до Великої Британії.
Набираємо лондонський номер мобільного телефону Юрійса Байковса. Нам відповідає також чистою російською мовою чоловік, який підтверджує, що він і є Юрійс Байковс. Ми відрекомендувалися і питаємо, чи відомо йому про те, що він є кінцевим власником компанії в Україні. "Что-то мало мне об этом известно. А какой компании идет речь?" Повідомляю назву компанії.
"И что по этому вопросу вас интересует?" Уточнюю, що ми хочемо з'ясувати, чи правдива информація про кінцевого бенефіціара, бо часто компанії вказують прізвища підставних осіб.
Юрійс відповідає дуже невпевнено: "Мне, может быть, и известно, но откуда у вас номер телефона моего отца". Відповідаємо, що телефон знайшли у відкритих джерелах. "А что конкретно вы хотите узнать?" Втретє кажемо, що хочемо дізнатися, чи справді він є кінцевим бенефіціаром компанії "Візовий Сервіс Центр", чи ні. Після паузи пан Байковс змінює тон розмови, переходить на офіціоз і "закривається": "Я вам по телефону не скажу такую информацию. Если у вас есть вопросы, посылайте официальное письмо, и я вам отвечу".
Не дуже переконливо, як для єдиного власника компанії, що надає ексклюзивні послуги з видачі віз двох десятків країн ЄС і, відповідно до нормативних документів, що регулюють візову діяльність, мала б бути транспарентною, підзвітною і дружньою до клієнта. Тим більше якщо мова про доволі делікатну інформацію, яку вона дістає у розпорядження, - дані персональних рахунків громадян, описи їхнього майна, джерела доходів і т. д. А що випливає з цих двох коротких діалогів? Поки що, можна зробити один висновок - надання візових послуг українців у невідомо чиїх руках.
Якісь люди найняли людину, "водія шефа" на роль, судячи з усього, номінального або, якщо хочете, підставного власника. Як таке могло статися? І чому велика міжнародна компанія, яка виграла тендер на надання візових послуг у нашій країні, вдалася до послуг такої дивної загадкової структури з офшорним походженням і, як виглядає, фіктивним власником?
А може, цей посередник включений у ланцюжок після "VFS Global", щоб створювати грошову масу для корупційної схеми? Але чому через два роки після революції українці й далі мають за це платити у складі послуг візового центру? І, що важливо, на чию користь? Старого міністра Грищенка чи нового - Клімкіна? Серед іншого, статтею 43 Візового кодексу передбачено, що при виборі зовнішнього провайдера послуг держави - члени ЄС зобов’язані уважно вивчити платоспроможність та надійність компанії, включно з необхідними ліцензіями, комерційною реєстрацією, статутом компанії, контрактами з банками та забезпечити відсутність конфлікту інтересів.
Чи перевіряли вони надійність, платоспроможність, прозорість цієї української компанії - ПП "Візовий Сервіс Центр" та її власника водія Юру, що пустила коріння на берегах карибського офшору? Ми далі чекаємо відповідь на це запитання і від міністра закордонних справ України пана Клімкіна.
Адже саме його відомство, як це зазначено в офіційній відповіді міністерства, - єдине, яке має право контролю в такій делікатній сфері. Але досі чомусь не наважується оприлюднити результати такого контролю - незважаючи на давно отримані запити.
Наталя ВАСЮНЕЦЬ, Олексій МАЛЯРЧУК, газета "Експрес"