Добровільно Путін ніколи не піде і, якщо вже сумний кінець неминучий, намагатиметься його максимально віддалити
1952. Сталін Й.В. на пленумі ЦК 16 жовтня: "Прошу звільнити мене від обов'язків Генерального секретаря ЦК КПРС. Я вже старий. Мені важко. Немає сил. Оберіть собі іншого секретаря". Все це він говорив, уважно дивлячись у зал. На обличчі Маленкова я побачив жахливий вираз, який може бути у людини, що усвідомила смертельну небезпеку. Обличчя Маленкова, його жести, його виразно підняті руки були прямим благанням до присутніх відмовити в проханні товаришеві Сталіну. І за спиною Сталіна пролунали його квапливі слова: "Ні! Просимо залишитися!" І зал загудів: "Просимо, просимо залишитися..." Пам'ятаю, як в якомусь спектаклі по п'єсі Брехта вбитим мазали обличчя білою фарбою. І вони стояли неруухом на сцені до кінця дії, лякаючи білими обличчями.
Зі спогадів Костянтина Симонова
65 років потому
Гарний і привабливий буревісник Російської революції професор Валерій Соловей здобув собі в пережиті нами хвилини фатальні помітну публічну популярність дозованими витоками з всеблагих бенкетів другого-третього розряду, на які він, мабуть, регулярно запрошувався – як цікавий співрозмовник. Найбільш важливою фішкою всіх витоків було постійно мусовані Соловйом (не без деякого навіть хизування своєю обізнаністю) судження про непередбачуваність дійства, званого президентськими виборами в Росії 2018 року. Якісь викликані обставинами непереборної сили цікаві події анонсовані заінтригованій публіці на серпень-вересень 2017 року.
Ця ажурна інтелігентська гра в бісер була несподівано спаскуджена двома неотесаними мужланами, які вступили в присутності самого государя-імператора у плебейску суперечку господарюючих суб'єктів з приводу кришування реабілітаційного санаторію "Русь". Подібні суб'єкти в 1990-ті десятками підривали один одного на меморіальних кладовищах, а тепер вже замахнулися на наше все – на інтимний процес передачі сакральної державної влади, намагаючись використовувати його для облаштування своїх дрібних питань, – пише Андрій Піонтковський для Радіо.Свобода.
В результаті скандальної сутички "афганських бульдогів" під кремлівським килимом на огляд публіки вивалився цікавий текст, донос на найвище ім'я, в якому виділялася вражаюча фраза: "Шановний Володимире Володимировичу, під загрозою дискредитації виявилися політичні проекти, керовані Володіним В.В. як Вашого правонаступника".
Настільки богохульні слова могли бути написані на папері тільки після того, як вони спочатку неодноразово були вимовлені самим Путіним. Тобто ми отримали дуже важливу інформацію: Путін дав зрозуміти своєму оточенню, що він не планує йти на наступний термін, і для більшої переконливості навіть представив бригаді обраного ним наступника. Старовинну забаву російських царів від Івана Грозного до Йосипа Кривавого, – жертвоприношення наступника – Міхал Іванич відродив не випадково.
Провал міфологем "Російського світу" і "Новоросії" стало найбільшою зовнішньополітичною поразкою путінського режиму. І підірвало його економічні підвалини, зіпсувавши відносини з західними партнерами, які контролюють общаки володарів Росії. Обсяг утилізованого бабла різко скоротився, що неминуче провокує війну всіх збройних структур один проти одного. Навіть Національна гвардія в 400 000 багнетів може вже не захистити вождя,що втратив свою містичну удачу, від гніву фрустрованих спільників і народного обурення.
Весь історичний досвід підтверджує, що в авторитарних борделях в подібних ситуаціях змінювали не ліжка, а головну дівчинку. Не могли про це не замислитися і пострадянські російські мільярдери. Але найвидатніша посередність кремлівського політичного класу тому і найвидатніша, що передбачала такий розвиток подій і постаралася його попередити грою в наступника: я, мовляв, пацани, і сам за владу не дуже чіпляюся, ось і правонаступничка вам вже пригледів. Насправді він нікуди йти не збирається – саме через безнадійність ситуації в країні загалом. Він розуміє, що ніякий "наступник" безпеки гарантувати йому не зможе.
Кредитна історія Путіна така, що після відходу від влади при будь-якому наступнику він буде підданий кримінальному переслідуванню. При цьому де гарантія, що обраний ним наступник не буде зміщений через тиждень? Добровільно Путін ніколи не піде і, якщо вже сумний кінець неминучий, намагатиметься його максимально віддалити, залишаючись в Кремлі під надійною до пори до часу охороною.
Швидше за все, восени він спробує змоделювати якісь драматичні події, які різко повернуть настрій всередині "еліти" в бік вірнопідданства: "Йти ні в якому разі не можна", "Не йдіть, дорогий Володимир Володимирович, на кого ж ви нас кидаєте!?" А поки Путін уважно відстежує реакцію оточення і бере на замітку тих, хто на приманку клюне і проявить нелояльність. Кричав навіть той же Володін: "Путін – це Росія, а Росія – це Путін", але ж не відкинув з порога блюзнірську ідею про правонаступництво. Ні, спокійно і діловито шарудить папірцями, і від думки, що він "правонаступник", ніякого дискомфорту, на відміну від Маленкова, не відчуває. Перевірку не пройшов, можна чекати оргвисновків. Улюблений придворний літописець Колесніков дуже тонко прочитав негарну напівусмішку на обличчі capo di tutti capi при публічному оголошенні словосполучення "правонаступник Володін".
Жорстка сутичка дворових за танучий ресурс триває на наших очах, у тому числі і між силовими структурами. Між ФСБ і МВС з викиданням програвших з вікон СІЗО або 22-річними вироками. Між вірним Золотовим та іншими силовиками, які одностайно вимагають від Путіна голови Кадирова. Вам нічого це не нагадує? Перечитайте "Євангеліє від ката" братів Вайнерів, книгу про останні місяці життя Сталіна. Вельми актуальне читання. Вражаючі паралелі.
Насамперед, жорстока гризня спецслужб біля трону і дверей в опочивальню ослабленого диктатора. Берія, в якості першого кроку змови прибирає Власика, багаторічного найвірнішого охоронця Сталіна. Бортніков, вустами Муратова і Яшина викриває Золотова як замовника вбивства Нємцова і тим самим замахується одразу на двох путінських власиків, Кадирова і Золотова.
Новий завіт від катів пишеться сьогодні спадкоємцями славних чекістських традицій. Сакральне вбивство Бориса Нємцова, до якого причетні всі спецслужби країни, а не просто жменька відморожених кадировців, – не причина, а створений ними ж привід для зухвалого виклику вождю. Не попіл убієнного стукає в їх гарячі серця, а холодний розрахунок диктує використовувати розслідування цього злочину для удушення чистими руками свого давнього супротивника. Вони завжди ненавиділи путінський "проект Кадиров", що відкинув їх, як вони вважають, від "перемоги" в Чечні, але до недавнього часу не вирішувалися суперечити пахану.
Вишколене десятиліттями репресій оточення Сталіна тоді, в далекому 1952-му відразу ж зрозуміло, що вождь прикидається шлангом, а насправді готує нову жорстку чистку верхівки партії. І все, що відбувалося з 16 жовтня 1952 року по 1 березня 1953-го, коли поплічники товариша Сталіна виявили його лежачим добу в калюжі власної сечі, – була відчайдушна боротьба диктатора і його оточення. Як складеться з поплічниками у пана Путіна – передбачити складно. Але ще раз повторюю: сам йти і тим самим наближати свою загибель він не збирається. І в будь-якому випадку, з Путіним або без Путіна, привладне угрупування має намір, як і в 1991-му, 1993-м, 1996-му, 1999-му, 2003-му, 2012-му роках – вирішувати ключові для нього питання владовласності виключно в своєму номенклатурному колі.
Але хто б не прийшов до влади в результаті палацового перевороту, цей переворот у разі успіху стане позитивною подією, що різко послаблює режим загалом. По‑перше, хунті не вдасться створити мобілізуючий міф про нового спасителя вітчизни – для цього знадобилося б надто багато часу. По‑друге, зачистивши Путіна, вони будуть змушені обґрунтовувати свій переворот і легітимізувати власну владу викриттям його злочинів, а це викриття неминуче торкнеться і їх самих. Так що влада постпутінської хунти буде нестійкою і не дуже тривалою.
Андрій Піонтковський
Російський політолог та публіцист