Російський письменник Михайло Веллер в ефірі «Ехо Москви» провів аналогію з подіями 100-річної давності.
– 100 років тому все та сама Лютнева революція, яка в березні вже розгорталася ,і вже в квітні все і пішло: скоро Ленін приїде, з даху броньовичка квітневі тези вимовить. Його всі обсвищут, обсмеют, а через кілька місяців візьмуть ці тези.
Так ось, коли вони оголошували Миколі II, що «государ, єдиний вихід – вам зректися, бо ніхто не хоче, тому що буржуазія хоче вільно буржуазсствовать, капіталісти хочуть вільно капиталистствовать, і взагалі, армія вам не довіряє, і народ не довіряє, і взагалі нічого не виходить – ідіть з миром, Ваша величність!» Пішов. Що далі?
А далі, хто збагачувався казково на військових поставках, коли брали шалені гроші, а постачали в армію чоботи з гнилими підметками, вони продовжили збагачуватися. Армія хотіла, щоб перестали обкрадати. Солдати, які сиділи в окопах, так і продовжували сидіти. А воювати вони вже давно не хотіли. Село яке стогнало без мужика, голодуючи, так і сиділо.
Слухайте, а нічого, власне, особливо так і не вирішено. Ну справу почав розносити Петросовет зі своїм Декретом №1 і так далі. Але ось ця нова влада – Тимчасовий уряд – яка переформована з тимчасового комітету Думи, вона, по суті, нічого не вирішила. Вона що говорила? Ось ми зберемо Установчі збори... Спритніше треба, пацани!
Так от до того, що вся ця машина, яка звільнилася від царя, фактично нічого не могла зробити в головному. Вона не могла укласти мир, вона не могла припинити злодійство. Вона не могла повернути селян на землю. Вона нічого головного не могла. Ось воно все і розсипалося. Хоча всі розуміли, чого люди хочуть.
Ось зараз абсолютно аналогічна ситуація. Структура заточена на безмірне викачування грошей з країни, народу, людей. Структура розуміє окремо, як окремі люди, що взагалі-то, це погано, взагалі, це підсилює соціальну напруженість; взагалі, адже люди озлоблюються потихеньку, взагалі не бачать перспектив. Але зупинитися не можна, тому що структури так вже створені, тому що їх сутність – це розкрадати бюджет.
Ось що тут можна зробити? Я не знаю, чим це скінчиться. Дуже б хотілося, щоб все було тихо, мирно і спокійно. Але, взагалі, я не знаю. Тому що цей локомотив їде в бетонну стіну і хоч ти трісни! А машиніст каже: «Будемо їхати». А пасажири кажуть: «Нічого страшного. Господь пронесе».
Говорив Родзянко государю – не пронесе! Не пронесло..