«Життя» після смерті. У неділю під церквою, під звуки служби, дві години посеред площі в центрі Львова лежало тіло загиблої жінки.
До нас із колегами, бачачи, що ми журналісти, іноземні туристи підходили, питали чого це в нас труп ніхто не забирає. Ну, як от туристу сказати?! Не прийнято у нас так – отак відразу забирати. Традиція така місцева: тіло так, наче для прощання зі світом виставлене (чорний гумор)…
Так от, близько 11:00 на площі Соборній біля церкви сталася ДТП. Автомобіль збив насмерть жінку. Слідчі дії провели за годину і поліцейські викликали «тіловозку», так звану «соту бригаду». Коли слідчі дзвонили уточнити, де та машина, їм щоразу відповідали: «будемо за 15 хвилин». Ті «15 хв» тривали дві години.
Я вирішила розібратися, хто ж відповідальний за цей бардак. У мерії сказали, що це до судмедеспертів. Я набрала їхнього керівника Миколу Шевчука. Той (не надто привітно) сказав, що то не його компетенція. Що це до патологоанатомів. Ну, туди я вже номера не мала...
Одним словом, я зрозуміла, що це квест! «Знайди відповідального за труповозки». Ну, Бог, мабуть, відповідальний за померлого. Як до нього дзвонити?!
Я таки дочекалася ту «тіловозку». Коли запитала водія, чого так довго, то сказав, що мали попередній виклик в Рудно і в корках стояли. В корках, у неділю, дві години, Карл!
Це мимовільна наруга над тілом загиблої. Як сказав Orest Malkut, то якийсь сюр: тіло, спів у церкві і «свині» зі «Старгороду» (вони там проходили). Так, це сюр зневаги до смерті
Вікторія Балицька