Керівництво Ірану заявило, що у випадку ескалації конфлікту держава готова до нових атак, адже має потужний ракетний арсенал з балістичних ракет малої та середньої дії. Видання Defense Express опублікувало низку країн, назвавши їх можливими об'єктами нападу Ірану.
Так, Іран може здійснити ракетні атаки на об’єкти не тільки в Іраку, але і у Ізраїлі, ОАЕ та навіть у Європі. Під загрозою – значна частина баз США у Персидський затоці та Афганістані. У випадку пусків з північних районів Ірану під ударом можуть опинитися військові бази на території членів-НАТО Румунії та Болгарії.
Видання також опублікувало спеціальну інтерактивну мапу з описом основних ракетних систем Ірану та їх радіусом дії.
В наявності у Ірані ракети кількох типів:
- Fateh-110 – дальність пуску доведена до 300 км. Достовірна точність цієї ракети невідома, але судячи з доступної інформації, становить +/- 50 метрів. Саме Fateh-110 використав Іран для удару по США в ніч на 8 січня 2020 року.
- Zolfaghar – створена на базі Fateh-110, дальність пуску – 700 км. Для ракет типу Fateh-110 та Zolfaghar розроблена інфрачервона головка самонаведення, яка дозволяє знищувати контрастні у тепловому діапазоні цілі, наприклад, кораблі чи наземні сховища нафтопродуктів.
- Khalij-e Fars – протикорабельна ракета, створена на базі Fateh-110. Враховуючи її дальність у 300 км, вона дозволяє тримати під контролем Персидську та Оманськи затоки, а також частину Аравійського моря.
- Shahab – лінійка ракет з дальністю від 500 до 2000 км. Найбільш масовими з них вважається Shahab-2 з дальністю у 500 км.
- Qiam-1 – ракета, створена на базі Shahab-2, дальність пуску – 800 км. Враховуючи великий проміжок часу у виробництві ракет сімейства Shahab, їх кількість оцінюється у декілька сотень одиниць. Розмістивши ракетні системи Zolfaghar, Shahab-2 та Qiam-1 вдовж іранського берега Персидської затоки Іран може загрожувати ударом по базам США у Бахрейні, Катарі, Об'єднаних Арабських Еміратах та інших країнах регіону.
- Shahab-3 – найбільш далекобійна ракетна система Ірану. За заявами іранських військових, має дальність польоту у 2000 км.
- Safir – іранська космічна ракета, створена на основі цієї Shahab-3. Здатна виводити невеликі супутники (масою до 65 кг) на низьку навколоземну орбіту.
- Ghadr – ракета, створена на базі Shahab-3. За словами іранської сторони вона може наносити удари по цілям, які захищені системами протиракетної оборони, а також має високу точність.
- Sejil – твердопаливні ракети та більш легкі в експлуатації. Заявлені характеристики дальності польоту біля 2000 км. Про них Тегеран заявив наприкінці 2000-х років, проте достовірно відомої інформації про серійне виготовлення ракет Sejil досі не надходило, як і про створення на її базі першої ракети з максимальною дальністю у 4000 км.
- Soumar та Hoveyzeh – крилаті ракети.
Точна дальність дії першої невідома, але за оцінками становить до 2500
км. Другу Іран продемонстрував 2019 року, її дальність
польоту як мінімум 1350
км.
Іран має великий запас ракет малої та середньої дії, які відрізняюся значною мобільністю. У випадку їх масового використання відбиття ракетного нападу може стати складною задачею для будь-якої системи протиракетної оборони.
Тегеран неодноразово демонстрував спеціальні високозахищені укриття для пускових установок та склади зберігання ракет. Разом із системою ППО Ірану та мобільністю пускових установок, задача їх 100% превентивного знищення є досить складною навіть для можливостей США. Водночас питання точності іранських ракет та їх здатності влучати у ціль досі є відкритим.