Двадцять років тому закінчилася Перша чеченська війна. Кінець їй поклало підписання 31 серпня 1996 року представниками Республіки Ічкерії та РФ Хасавюртовської угоди.
Згідно з документом, воєнні дії припинялися, війська виводилися з території Чечні, а вирішення питання про статус Чечні відкладалося до 31 грудня 2001 року.
У Чечні постійно було відчуття: «Що я тут роблю? Навіщо все це треба?», але іншої роботи у 90-ті роки не було. Мені перша дружина після першого ж відрядження сказала: «Або я, або війна». А куди я піду? Ми з відряджень намагалися не вилазити, там хоча б зарплату вчасно платили — 314 тисяч. Пільги були, «бойові» платили — це копійки були, точно не пам'ятаю скільки. І пляшку горілки давали, без неї тошновато було, в таких ситуаціях від неї не п янієш, але зі стресом допомагала справлятися. Воював я за зарплату. Вдома сім'я, треба ж було її чимось годувати. Ніякої передісторії конфлікту я не знав, нічого не читав.
Строковиків молоденьких доводилося спиртом потихеньку відпоювати. Вони тільки після учебки, для них простіше вмерти, ніж воювати. Очі розбігаються, голови витягують, нічого не розуміють. Кров побачать, убитих побачать — спати не можуть.
Вбивство протиприродно для людини, хоча він звикає до всього. Коли голова не міркує, організм на автопілоті все робить. З чеченцями воювати було не так страшно, як з арабами-найманцями. Вони набагато небезпечніші, дуже добре вміють воювати.