За рік українська армія зміцніла і значно просунулася вперед. Сім населених пунктів і близько ста квадратних кілометрів взятої під контроль території.
АТО трансформувалася в Операцію Об'єднаних Сил, і українське військо активно використовує тактику просування в так званій сірій зоні. За 4 місяці повернули ще 15 квадратних кілометрів української землі. У Мінських угодах поняття "сіра зона" не існує. Йдеться тільки про лінії розмежування, отже, просування в "сірій зоні" не порушує домовленості.
У листопаді – Майське і Гладосове, що під Горлівкою, знову стали українськими. У грудні армія звільнила Верхньоторецьке в Донецькій області. Це важливо, тому що селище лежить поруч зі стратегічною дорогою – з окупованої Горлівки в Донецьк.
У січні звільнили Новоолександрівку – це вже Луганська область. Село було в "сірій зоні" три роки. У лютому синьо-жовтий прапор замайорів над Катеринівкою Луганської області. Наші бійці зайшли в неї без єдиного пострілу.
Найбільше просунулися в травні – на 2 кілометри, коли взяли під контроль селище Південне, поблизу Горлівки. Зараз це одна з найгарячіших ділянок фронту. А 30 червня армія повернула під повний контроль Золоте-4, (колишнє Піонерське, недалеко Попасній). Тепер і там майорить український прапор.
Під контроль Україні повернули близько сотні квадратних кілометрів території. Армія активно відвойовує так звану сіру зону.
На передовій воюють і дівчата. Ольга з Челябінська. Наше інтерв'ю раз у раз перебивають провокації бойовиків зі стрілецької зброї. Ольга тут вже 4 рік. Волонтер, потім медик. І ось нарешті взяла в руки автомат. І не для того, щоб вбивати, а щоб захищати тепер уже свою країну.
"Я пишаюся тим, що я отримала громадянство України. Ще багато нам потрібно зробити, але я бачу в цій країні майбутнє насправді. Роботи дуже багато. На даний момент перебуваю на фронті, тому у нас тут трішечки своя робота", – розповідає дівчина.
Щоб оцінити зміни за останній рік, ми об'їздили дві області – сотні кілометрів в дорозі. І зізнаюся вам – зміни є. Нові шляхи, відремонтовані будинки. І ще. Тут, на Донбасі, все частіше бачимо синьо-жовті прапори. І ось такі мости.
Армія отримала і нові "медички". Новенькі "Хаммери" врятували не один десяток життів. Коштує така машина близько 6 мільйонів гривень. Реанімаційні автомобілі, хоч і великі, але – кажуть бійці – краще оснащені і рухаються тихо, що робить їх майже непомітними під час евакуації поранених з поля бою.
Ось за цими бетонними червоно-білими блоками – це, фактично, передній край. Далі проходити заборонено. До позиціях бойовиків звідси кілька кроків. Перебувати тут вкрай небезпечно. А вже там, за зеленкою – окупований Донецьк. По прямій близько 10-ти кілометрів.
Ми повертаємо до Зайцеву, поблизу окупованій Горлівки. Уже четвертий рік це одна з найгарячіших точок. Село розділене навпіл. Частину контролює українська армія, іншу – бойовики. І лінія фронту тут – між будинками.
"Залишилася на всій вулиці три сім'ї: ми, сусід і чоловік далі живе один", – зізнається мешканка Зайцева Наталія Федорченко.
У цій розбитій хатині Наталя залишилася з чоловіком і дочкою. На їх вулиці жодного цілого будинку. Обстріли – щодня. Бігти – нікуди.
Коли в Зайцевому через обстріли не доїжджають пожежні або швидка – на допомогу цивільним приходять військові. Лариса – фронтовий медик. Родом з Житомирщини. На фронт пішла разом з чоловіком в 2015 році. У минулому році він загинув на Авдіївський промзоні. А вона залишилася з армією, незважаючи на те, що вдома її чекають двоє дітей. Тут її допомога потрібна і військовим і цивільним. Її аптечка не єдине спасіння.
Третій рік захищає країну і Євген з Миколаєва. Цього худорлявого хлопця ми зустріли випадково, коли він повертався з бойового чергування. Нам розповів про свою любов. З Вікторією познайомився, коли лежав у госпіталі. Потім вона написала. Першою. А вже коли пішов у відпустку – відразу до неї.