Ой дуже меня тяжко, дуже. Як можна було так зробити і мовчати стільки часу, щоб довести невинну людину, щоб він не витримав і помер. Він так переживав, що він вже не хотів їсти, нічого, відвертався, не говорив. Люди в селі знали про це. І він все казав, я не переживу, я не витримаю. Мене доб'ють той банк і суди
Валентина Волянська щодня згадує свого чоловіка Олега. Жінка показує своє маленьке господарство. Каже - ось і все, що нажили в шлюбі. Навіть сторічна хата - спадок від батьків. Жили скромно, але дружно. Обходилися своїм і ніколи не брали у борг. Як раптом, немов грім серед ясного неба, з банку приходить лист.
Тоді й пригадали: 2007-го у чоловіка на залізничному вокзалі вкрали паспорт. Того ж дня він звернувся до поліції і паспортного столу. З часом отримав новий документ.
Коли чоловік дізнався про кредит одразу приїхав до банку, написав заяву і попросив розібратися. Тут же дізнався, що в його викрадений паспорт, шахраї вклеїли іншу фотографію і оформили кредит.