Порівняємо, як там почуваються більше тисячі заґратованих. Думаєте, їдять те, що й Насіров? Або виходять здоровішими, ніж потрапили за ґрати - як головний фіскал. Готуйтеся до того, що вочевидь зміцнить вам нерви
Похмура будівля одеського ізолятору стоїть, за злою іронією, між цвинтарем і колонією. За високий паркан ми потрапили підчас обіду. На літній кухні якраз кашоварять арештанти.
Разом з інспектором Міністрества юстиції прямуємо до харчоблоку. Ремонту у будівлі немає, стелі вкриває цвіль, взуття - просто липне до підлоги. Харчі тут чомусь ховають по комірках.
Хліб арештанти печуть самі. Як і поварам, за роботу їм не платять. Окрім в'язнів, у цій пекарні хазяйнують таргани. Їх тут безліч, з вусатими сусідами - звиклися.
А ось - найстрашніше - тюремний лазарет. На першому поверсі - камери для хворих на туберкульоз. Тут і починається справжній жах.
Для туберкульозників це приміщення - протипоказано! Тут вогко та холодно - якраз умови для розвитку хвороби.
Заходимо до камери. Троє арештантів на умови не скаржаться - тут скиглії не в повазі. В'язні кажуть - пігулки їм видають регулярно. Але це все одно - не справжнє лікування.
За лазаретом хворим арештантам обладнали двір для прогулянок. Але робити у кам'яному мішку - нічого. Хіба що дивитись у заґратоване небо.
Чоловіки, жінки, підлітки - в цьому СІЗО тисяча двісті арештантів. Контингент - різний. Ось, наприклад, Тетяна переїхала до камери прямісенько з високого кабінету в обладміністрації.
Це нечувано, але Є у СІЗО і своя ВІП-зона. Окрім вагітної арештантки та кількох хворих, тут чомусь опинились і цілком здорові в'язні. Наприклад, Лариса. Відома в Одесі через шахрайство з нерухомістю, жінка навіть у в'язниці спромоглася облаштуватися з комфортом
Керівництво СІЗО ховає очі і визнає недоліки. Разом із цим переконує: робота на місці не стоїть. Дах, наприклад, вже замінили.