Перша у світі експериментальна операція проти алкоголізму: історія вченого, який шукав вакцину від ВІЛ

 BBC Україна

Мікробіолог Френк Пламмер - один із провідних борців з найбільш тривожними епідеміями у світі - від ВІЛ-інфекції до Еболи. Проте за його видатною кар'єрою ховалася серйозна особиста проблема - залежність від алкоголю. Тому дослідник вирішив сам стати "піддослідним кроликом" у клінічному випробуванні, яке має на меті з'ясувати, чи можуть імплантати у мозку допомогти у лікуванні алкоголізму.

Перша у світі експериментальна операція проти алкоголізму: історія вченого, який шукав вакцину від ВІЛ

Алкоголь завжди був значною частиною життя Френка Пламмера.

На початку своєї дослідницької кар'єри, у 1980-х роках у Найробі, він почав вживати віскі, щоб розслабитися, а також упоратися зі стресом, розчаруванням і горем, пов'язаними з його роботою.

Він та його колеги відчували надзвичайну важливість і нагальність своєї роботи, спостерігаючи за розгортанням африканської епідемії ВІЛ.

"Я почувався на кшталт пожежника, який ніяк не може загасити вогонь", - розповів 67-річний Пламмер.

"Воно все тривало і тривало. Було таке відчуття, що я маю щось зробити, що світ має щось зробити. І я намагався привернути до цього увагу і отримати гроші, щоб продовжувати нашу роботу. Тож це був період дуже сильного тиску", - додав він.

Пламмер досліджував кенійських жінок-секспрацівниць, деякі з яких мали природний імунітет до вірусу.

Це були піонерські дослідження, і за 17 років, які Пламмер провів у Кенії, він із колегами зробили революційні відкриття щодо поширення ВІЛ. Вони допомогли інформувати про те, як можна зменшити ризик передачі вірусу, а також відкрили можливості для створення одного дня вакцини проти ВІЛ.

У той стресовий час п'ять-шість склянок віскі за вечір давали йому можливість видихнути після важких днів і тижнів.

Після повернення до Канади Пламмер обійняв керівну посаду у Національній мікробіологічній лабораторії Вінніпега - одній із небагатьох лабораторій у світі, яка має можливість працювати з високопатогенними вірусами на кшталт Еболи.

У лабораторії вони мали справу зі спалахами ТГРС (тяжкий гострий респіраторний синдром) у 2003 році та грипу H1N1 у 2009 році. Саме там Пламмер допоміг розробити канадську вакцину проти Еболи.

Це була життєво важлива, захоплива та напружена робота: 12-годинні робочі дні, які починалися з кави та закінчувалися кількома склянками віскі. Він почав випивати до 600 мл алкоголю за вечір.

Виглядало, що це ніяк не вплинуло на його роботу - аж до 2012 року, коли почали проявлятися наслідки.

"Моя печінка перестала справлятися, - каже він. - До цього я знав, що багато пив, але не думав, що маю проблеми".

Після діагностування хронічної печінкової недостатності Пламмеру зробили пересадку печінки. Він мав контролювати вживання алкоголю, щоб зберегти свою нову печінку - але виявив, що алкоголь став його залежністю.

Пламмер намагався лікуватися - реабілітаційні програми, групи підтримки, консультації, медикаменти - але будь-яке полегшення було тимчасовим. Він неминуче повертався до чарки.

"Це було замкнене коли, це було дуже важко для моєї сім'ї, дружини Джо, моїх дітей та названих дітей, - каже він. - Я багато часу проводив у лікарні, і кілька разів ледве не помер".

Він почав шукати допомоги - "більш глобальне клінічне рішення, можливо, ще не винайдене", - і його скерували до двох нейрохірургів у госпіталі Санібрук у Торонто.

Вони набирали пацієнтів для експериментальної процедури, яку мали здійснити у Північній Америці вперше, з використанням глибокої стимуляції мозку (ГСМ), щоб допомогти пацієнтам із алкогольною залежністю, стійкою до лікування. Хірургічне втручання мало на меті з'ясувати, наскільки безпечною та ефективною є ГСМ для лікування алкоголізму.

ГСМ застосовують понад 25 років для лікування рухових розладів, на кшталт хвороби Паркінсона. У світі виконали близько 200 тисяч операцій ГСМ, багато з яких стосувалися розладів нервової системи.

Останніми роками розглядають можливість застосування цієї методики для лікування низки інших захворювань. У госпіталі Санібрук проводять клінічні випробування щодо застосування ГСМ для лікування таких хвороб, як посттравматичний стресовий розлад, обсесивно-компульсивний розлад, великий депресивний розлад та алкогольна залежність.

При цьому вплив здійснюють на іншу ділянку головного мозку, каже д-р Нір Ліпсман, провідний дослідник і нейрохірург, який провів операцію Пламмеру.

"При таких розладах як хвороба Паркінсона, ми впливаємо на моторні ланцюги в мозку, у випадку залежності та алкоголізму ми впливаємо на ланцюги, що відповідають за винагороду та задоволення", - говорить він.

Лікування ГСМ включає імплантацію електричного пристрою безпосередньо у мозок пацієнта для стимулювання ланцюгів, де спостерігають аномальну активність або дисфункцію. ГСМ часто порівнюють із "кардіостимулятором" для мозку.

Електроди встановлюють у цільову ділянку мозку, щоб калібрувати активність у цій області за допомогою електричних імпульсів, якими керує пристрій на кшталт кардіостимулятора, розміщений під шкірою грудної клітини пацієнта. Завдяки цьому зменшується тяга до алкоголю.

Пламмер став першим пацієнтом, якому зробили таку експериментальну операцію трохи більше року тому. Загалом у дослідженні мають взяти участь шестеро людей - усі з хронічним алкоголізмом, стійким до інших видів лікування.

Пацієнти під час операції знаходяться у свідомості.

За словами Пламмера, найнеприємніша частина процедури - шум і вібрації, коли хірурги просвердлювали йому череп для імплантації електродів.

"Це був великий дриль, який висвердлює шматок черепа розміром з 25-центову монету з обох боків - це не було боляче, але дуже дратувало", - каже він.

Центри задоволення мозку, на які здійснюють вплив під час цієї процедури, також впливають на настрій, тривожність та депресії.

Цей фактор є потенційно ключовим, оскільки багато розладів залежності часто співіснують з порушеннями настрою, каже нейрохірург.

За його словами, Пламмер відчув покращення як стосовно тяги до алкоголю, так і у настрої.

Хірурги сподіваються, що дослідження змінить стигматизацію розладів, пов'язаних із залежністю. Залежність досі часто розглядаються як слабкість або брак сили волі, що може завадити людям звернутися по допомогу.

"Нам потрібно змінити те, як ми сприймаємо залежність, змінити наше бачення алкоголізму на пізніх стадіях, коли хвороба стійка до лікування, бо залежить від зв'язків у мозку, які не працюють належним чином", - говорить він.

Водночас чоловік застерігає, що дослідження перебуває на ранніх стадіях - і не є панацеєю.

"Це не значить, що ви просто поставили імплантат і попрощалися із проблемою", - каже він. Пацієнти мають продовжувати традиційне лікування алкогольної залежності - терапію або реабілітаційні програми.

"Це треба розглядати як частину більш масштабної стратегії лікування надзвичайно складного і проблемного захворювання", - каже лікар.

Будь-які результати від ГСМ не є миттєвими - пацієнтам можуть знадобитися тижні, щоб відчути зміни. Для Пламмера за деякий час "життя стало набагато кращим і повнішим".

"Я раптом вирішив, що хочу написати книгу про мій досвід вченого та досвід життя у Кенії", - каже він.

Він знову почав рано прокидатися, щодня пише та повернувся до досліджень ВІЛ з надією розробити вакцину проти захворювання.

Пламмер зрідка випиває, але каже, що у нього немає такої тяги чи фізичної залежності, як раніше.

"Я повернувся до життя", - підсумовує він.
загрузка...

Більше новин

Стрічка новин
Всі новини
Розшук людей
Всі оголошення