В Україні кожна 4 дівчинка і кожен шостий хлопчик піддаються сексуальному насильству-День захисту дітей

Сашко, не зли маму!

В однорічного Сашка м’яка копиця кучерів і шоколадного кольору величезні очі. Коли Сашко посміхається, на лівій щоці у нього з’являється ледь помітна ямочка. Сашко не любить плакати. Мама не дозволяє йому плакати. Адже тоді вона засмучується, починає лаятися, ляскає Сашка по руках і обличчю. Але іноді сльози йому не підвладні.У палаті інфекційної лікарні, куди Сашко потрапив з отруєнням, дуже душно і нудно. Весь час ставлять болючі уколи і не відпускають до бабусі. Мама кілька днів не в настрої.

– Ну що ти знову скиглиш, виродок? – вигукує вона, коли Сашко намагається сховатися від тітоньки в білому халаті. – Закрий рота і терпи, ти ж майбутній мужик!Сашко мружиться і давиться сльозами. Він майбутній мужик. Він не може плакати.Щоб дитина швидше заспокоїлася, мати дає йому пляшечку з водою. Вона красива, з бегемотом в кепці і різнокольоровими повітряними кулями. Маленькими рученятами Сашко чіпляється за пляшку з водою. Але та вислизає з його рук і з гуркотом розбивається об підлогу.

– Ах ти, скотина криворука! Я ж тільки вчора її купила. Думаєш, я буду кожен день на тебе витрачатися? Тепер з калюжі пити будеш, свиня невдячна. – Удари сипляться на Сашкове обличчя, голову, руки. Він ніколи не відчував свої вуха. До недавнього часу навіть не підозрював про їх існування. Але зараз вони просто горіли. Плакати не можна. Плакати не можна…

Сашко згортається на ліжку, наче маленьке тремтяче кошеня, і намагається прикритися подушкою. Мама хороша. Просто Сашкові не можна злити маму.

Не ламайте хлопцеві життя

Юля була життєрадісною дитиною. Коли на вулиці десь чувся дзвінкий сміх, то батьки з посмішкою говорили:

– О, це точно Юляша!

Одного разу, коли Юлі було 8 років, вона поверталася додому зі школи через сільське кладовище. Обходити було далеко, і дівчинка вирішила скоротити шлях. Мертвих вона не боялася. Якось давно бабуся сказала, що боятися варто живих, а не мертвих. Біля однієї з найстаріших могил, Юля зустріла сусіда, 16-річного Дімку. Він запросив її посидіти з ним, почастував солодкою газованою водою, а потім затягнув за величезний кущ бузку і зґвалтував її.

Як повернулася додому, Юля не пам’ятала. Знає, що невпопад одягала зіпсований одяг. Намагалася прикрити синці і кров на худорлявих стегнах, і довго шукала один кросівок. Нестерпно болів живіт.

Мама не відразу повірила розповідям дочки, а потім потягла її до сусідки, матері Дімки. Дорослі кричали, обзивалися, домовлялися і знову кричали. Юля чула, що вона маленька брехуха і вертихвістка. Що, у хлопця просто гормони, а вона йому життя хоче зламати. Та й взагалі, в районному центрі у Діми дядько є, у нього чин поважний. Юля повернулася з мамою додому. Її помили, поклали спати і попросили нікому нічого не розповідати. А то ще чутки підуть, Юлю будуть поганими словами обзивати. Але ж їй ще заміж виходити. Та й взагалі, все забудеться. Не будемо хлопцеві життя ламати.

Страшна статистика

Таких Саш і Юль в Україні тисячі. За офіційною статистикою, в Україні, з 7 мільйонів дітей, мінімум 1,5 мільйона піддаються фізичному, психологічному і сексуальному насильству. У семи випадках з десяти, насильство над дитиною відбувається в родині. Сьогодні буквально щодня в ЗМІ з’являються жахливі новини: мати вбила свою двотижневу дитину, в спробі її заспокоїти, вітчим вбив п’ятимісячного хлопчика, намагаючись вгамувати його плач, мати заморила дітей голодом, дитина потрапила в реанімацію, після побоїв батька…

Більш того, кожна 4 дівчинка в Україні і кожен шостий хлопчик піддаються сексуальному насильству. Це не тільки фізичний контакт, але і фото і відеозйомка оголених дітей, розтління їх через соцмережі, залучення до порнографії та проституції. Чимало українських дітлахів продаються з метою надання секс-послуг.

Тільки з 2000 року міжнародна організація з міграції надала допомогу 604 дітям, які постраждали від торгівлі людьми. 574 з них були громадянами України.

Але найстрашніше те, що в більшості випадків агресори, які вчинили насильство проти дітей, залишаються безкарними. А самі діти не можуть розраховувати на допомогу ні від правоохоронних органів, ні навіть з боку своїх близьких. Адже до сих пір в суспільстві існує негласне правило замовчування. У соціальних службах у справах дітей, в правоохоронних органах немає достатньої кількості професіоналів, щоб розслідувати і запобігати злочинам проти дітей.

– Сьогодні дитина, проти якої було скоєно сексуальне насильство, ще більшого насильства піддається в кримінальному процесі, – пояснив одному з українських телеканалів Микола Кулеба, уповноважений президента України з прав дітей. – Хто тільки не опитує дитину, і десятки разів. Немає у нас спеціалізованих слідчих, прокурорів. Про яку ж відповідальність ми можемо сьогодні говорити?

За його словами, в службі у справах дітей постійне скорочення – професіоналів залишилося дуже мало. До того ж у нас немає системи підготовки відповідних кадрів.

– Ось приїжджає соцпрацівник. А чи може він реально оцінити, чи є загроза життю дитини? У 90% випадків наша система працює вже з наслідками – ага, трапилася трагедія, давайте будемо розбиратися з наслідками. А треба було б починати з профілактики, щоб такого не траплялося.

Причина агресії – бідність і школа

Сьогодні в складних життєвих обставинах перебуває понад 600 тисяч дітей в Україні. Кожен день вони, можливо, зносять побої, змушені голодувати і жебракувати. Але все, чим може допомогти держава – це «тримати руку на пульсі».

– Є дуже стійкий зв’язок між економічною стабільністю і рівнем агресивної поведінки в суспільстві, – говорить психолог Ілля Полуденний.

– Все дуже просто: чим менше соціальна безпека, тим більша напруга. Це окремо можна застосувати до країни, міста, району або окремо взятої сім’ї. У випадку України, сьогоднішні умови незавидні. Загальний нестабільний фон, проникає в сім’ї, і, вже там проходить фільтрацію, перетворюючись в той чи інший психологічний клімат. Комусь вдається адаптуватися до економічної і соціальної нестабільності і витримувати, комусь ні.

Психолог також пояснює, що агресивні зриви дорослих на дітях підпорядковані ієрархії.– Агресія має тенденцію зливатися вниз по низхідній, – каже Ілля Полуденний.

– Така популярна фраза «зриватися на дитині» з’явилася не просто так. Погодьтеся, ви навряд чи будете грубіянити своєму начальнику у відповідь? Швидше за все, ви це витримаєте і акумулюєте. Однак напрузі необхідно вийти. І тут, після складного робочого дня, ви приходите додому щоб відпочити, а треба сідати перевіряти шкільні уроки. Очевидно, що дитині дістанеться не тільки за його лінь вчитися. Тому що, якщо клапан відкривається, то, як правило, потік вже контролювати дуже складно. Сюди ж сім’ї де батьки п’ють, бо не знайшли себе в житті і не вдало адаптуються до ситуації. Такі, очевидно, що не тримають удар, і скоріше будуть зганяти незадоволеність собою на дітях. Діти ж не можуть відповісти. Хоча, це до пори до часу. На думку психолога, найбільше побутового насильства на адресу дітей, відбувається як раз на грунті уроків і школи.

– Механізм навчання дітей абсолютно застарів. Діти плюються від сучасної освіти. Воно в них не заходить в такому ось стародавньому форматі. Ситуацію погіршує посилення механізму контролю дітей і батьків – всілякі там ЗНО, юридичні права школи вигнати дитину при бажанні і т.д. Хтось мабуть думає, що краще змусити дітей вчитися замість проведення реформи освіти. Умови стають жорсткими. Діти протестують проти нудного навчання самим банальним чином – лінню. А оскільки батьки зайняті добуванням шматка хліба (пам’ятаємо про економічну ситуацію), то у них залишаються сили тільки насильно впихувати в своїх дітей знання. У якийсь момент психіка здає, і безсилля оформлюється в агресію і насильство.

А до того ж, а може бути це мало не найважливіше, батьки повинні знати, що їхнім дітям відомі такі інструменти, і що ці інструменти дуже серйозні.

Сьогодні в Україні працює маса громадських і міжнародних організацій, які проводять реабілітацію для постраждалих від насильства дітей, створюють центри допомоги, де працюють професійні психологи і люди, що люблять дітей. Там розповідають, де і як дитина може захистити свої права, хто їм в цьому може допомогти. Але поки що, цього не достатньо. У школах, дитячих садах і в самих сім’ях дітям повинні розповідати про їхні права і показувати, що вони будуть дотримуватися. Діти повинні знати і вірити, що в разі агресії – кривдник буде покараний, і вони будуть в безпеці. Що чужі люди не пройдуть повз, коли побачать, що дитині загрожує небезпека. Але поки в нашій країні дорослий світ не особливо доброзичливий до дітей.

Діти або дорослі, які постраждали від насилля, можуть звертатися по допомогу в Міжнародний правозахисний центр Ла Страда Україна. Або зателефонувати на їхню гарячу лінію – 0 800 500 335 або 386.Також можна подзвонити по телефонам довіри столичної служби медико-психологічної допомоги: (044)456−17−02, 456−17−25 (цілодобово).Яна Міланова.