Щодня на полі бою згасає вогонь життя наших захисників і захисниць. Вони оберігають нас, але ми – усі громадяни України – не вберегли їх, тому мусимо пам’ятати ціну життя і що саме призвело до війни.
Сьогодні свій 39-й день народження мав би зустріти військовослужбовець Євген Котелянець із позивним «Кіт», а натомість залишається у стінах маріупольської фортеці «Азовсталі». Він захищав Україну у лавах «азовців», був серед тих воїнів, хто свідомо вилетів у оточений росіянами Маріуполь.
Без батька залишились дві доньки, зараз їм 15 і 17 років. Втратила чоловіка дружина Ніна, сина – мати Людмила Анатоліївна. Але на цьому «грім з неба» не завершується. Паралельно із болем втрати рідні загиблого захисника вимушені були зустрітись із бюрократичними випробуваннями від держави.
Фото з сімейного архіву: Євген Котелянець із дружиною та доньками
Дмитро Котелянець, рідний брат Євгена і волонтер, розповів про проблеми, з якими зіткнулася сім’я полеглого воїна.
Фото з сімейного архіву: Евген Котелянець та Дмитро Котелянець
Найбільш цинічне – коли тобі відмовляють в інформації про те, що з твоєю рідною людиною на фронту. Душа не на місці, а правди не віднайти. Чому військовий офіційно зниклий безвісти, а не загиблий, якщо внаслідок пострілу танка від людини мало що залишилось взагалі? Чому за рік після загибелі його сім’я так і не отримала компенсацію за смерть від держави? Зіштовхуючись віч-на-віч з законодавством, люди проходять усі п'ять стадій прийняття неминучого.
04:50, 24 лютого 2022 – найдовший день у житті українців
Масований ракетний обстріл українських територій, 15,5-кілометрова колона російської техніки, яка рухається в бік Києва, десант із гелікоптерів… Першого ж дня повномасштабного вторгнення киянин Євген Котелянець за покликом серця пішов добровольцем у військкомат. Він воював з «Азовом», виганяючи російських окупантів з-під Києва – з Ірпеня і Бучі.
Тим часом його брат Дмитро терміново евакуював рідних з Києва. Дружина Євгена і доньки знайшли прихисток у Англії.
Вже у кінці березня «азовці» вилітали в Маріуполь на підкріплення, тоді усіх військових за добу офіційно оформили в Головне управління розвідки Міністерства оборони України.
Євген загинув на «Азовсталі» 3 травня 2022 року, там він і похований.
«Постріл танка. Йому відірвало руки, ноги. Він загинув», - пригадує події того дня Олег із позивним «Домовий», який до останнього тримав маріупольську фортецю.
Родина Євгена чекала звістки від нього кожні кілька днів, що живий. Але однієї ночі його брат Дмитро почув у телефоні: «Кіт» – 200-й». Про це він дізнався за два дні після загибелі брата, тому що на «Азовсталі» було важко зловити сигнал мобільного зв’язку.
Могили на «Азовсталі»
Кожна родина, яка втрачає на війні рідних, має на меті забрати усіх їх додому і по-людськи поховати.
«Тіло ми обов’язково заберемо, обов’язково перепоховаємо, тільки-но буде звільнено Маріуполь. Ми знаємо, де саме поховали Євгена на «Азовсталі», маємо геолокацію», - розповів Дмитро.
Відомо, що разом із Євгеном були поховані ще два його побратими.
Вшанування пам'яті у Києві
Для сім'ї та друзів Євген у травні минулого року загинув, а для держави він чомусь офіційно зник безвісти. У Церкві Різдва Пресвятої Богородиці, що на Березняках, за 5 днів після його загибелі відслужили панахиду. Пізніше світлина захисника з’явилась на Стіні пам'яті полеглих за Україну біля Михайлівського Золотоверхого собору.
Стіна пам'яті полеглих за Україну: Євген Котелянець у центрі фото
Ці правори встановили після акції вшанування пам’яті загиблих захисників Маріуполя з полку «Азов». Ім’я Євгена серед інших героїв.
55 українських прапорів, на яких написані позивні загиблих героїв-«азовців» та дати загибелі. Майдан Незалежності, Київ, 20 червня 2022 р.
За життя Євген грав у волейбол, був учасником і призером багатьох турнірів з класичного та пляжного волейболу. Минулого літа його друзі організували спортивний меморіал на Трухановому острові у Києві. Про Євгена згадують як про дуже світлу і веселу людину.
Євген Котелянець (четвертий праворуч) і його друзі-волейболісти у центрі пляжних видів спорту СЕТ, Київ
Інформаційний вакуум
Смерть Євгена його сім’ї довелося доводити через суд. Нині треба довести, що він загиблий у бою. Так, мертвий і загиблий у військовій справі – юридично різні речі.
Родини загиблих чи зниклих безвісти місця собі не знаходять, коли не мають інформації про реальний стан справ. У тих захисників, хто оформлений в Головному управлінні розвідки, ситуація чи не найгірша.
«Вище керівництво намагається щось змінити, покращити, але прості люди не бачать цього. Розумію, що кожному зараз приділяти увагу вони не можуть, але потрібно більше йти назустріч. Для порівняння: якщо командир військкомату був постійно на зв’язку з матір’ю Євгена, то від частини ГУР не можна добитись жодної інформації. Результат запитів – стислі відписки у встановлені нормами 30 днів про те, що вся інформація для службового користування. Але ж ми – родичі, хіба нам не треба знати, що, де і як?», - резюмує Дмитро.
Від зниклого безвісти до загиблого в бою
Держава не одразу визнала Євгена мертвим, а пів року вважала його зниклим безвісти.
«Військова частина провела своє внутрішнє службове розслідування і видала статус зниклого безвісти. При цьому грошове забезпечення йому нараховувалось», - розповідає Дмитро.
Риторичне питання, чому статус зниклого безвісти. У ГУРі масивний обсяг засекреченої інформації, тому відповіді на запити беззмістовні.
Дмитро розповів, що йому вдалось поспілкуватись із захисниками «Азовсталі» після визволення з російського полону. Вони розповіли, що щодня доповідали про вбитих і поранених. Тому статус зниклого безвісти викликав у «азовців» подив.
Смерть Євгена у суді довели завдяки трьом побратимам, які повернулись з полону і могли свідчити у суді. Серед них – його безпосередній командир з «Азову».
«Вони дали свідчення, і 17 січня 2023 року суд встановив факт смерті. Лише 4 березня ми отримали судове рішення, яке набрало законної сили, і того ж дня ми подали документи вже на частину щодо визнання факту загибелі. Досі чекаємо від них документи про бойове розпорядження, що він був відкомандирований на «Азовсталь» на підкріплення», - розповів Дмитро.
Очевидно, підтвердження цих та інших фактів розтягнеться в часі також надовго. Адже потрібно починати нове службове розслідування про факт загибелі.
Куди гірша ситуація для родин тих військових, які загинули, а свідків немає. Виходить, що коли факт загибелі не встановлений, сім’ї цих захисників не можуть розраховувати на виплати від держави за загибель військовослужбовців.
Компенсація за загибель? Рік чекаєте – ще почекаєте
За рік після загибелі Євгена його сім’я так і не отримала допомогу від держави. Тому що його родина ще має довести, що він загиблий. І лише після підтвердження цього факту сім’я зможе подати наступні стоси паперів – вже на отримання компенсації.
Мораль
Людяність, повага, подяка, «для людей» – можливо десь у держструктурах ви її і відшукаєте, але загалом це замкнене пекло системи. Бюрократичне, з паперовою тяганиною, у чергах. Це не про пошук винних, а про те, що треба змінювати ці правила.
Сім’ї полеглих на полі бою захисників потребують підтримки від держави, і мова не лише про матеріальне. У своєму горі вони заслуговують на повагу – елементарну вдячність, хоча й це не вилікує біль у серці матері, дружини і дітей.
Людмила Анатоліївна, матір Євгена, отримала лише відписку з військкомату, що її син загинув на війні. Годі сподіватись на висловлення співчуття і особисту подяку від військового командира за те, що гідно виховала сина, адже він добровольцем у перших лавах пішов виборювати свободу країни.
«Він нічого не винен, але усвідомлено пішов. Він знав, що летить у пекло – в Маріуполь на «Азовсталь». Там хлопці стільки часу тримались… І у результаті лише одна відписка: «Зниклий безвісти», – так Дмитро каже про байдужість і відсутність вдячності як чесноти від держави.
На цій світлині Людмила Анатоліївна і троє її синів. Світла пам'ять Євгенові, у спогадах він залишиться усміхненим, відважним Героєм.
Автор: Ольга Чернявська