Умови, в яких тримають чотири сотні жінок із психічними розладами, м'яко кажучи, шокують. Що характерно, керівників Великорибальського інтернату регулярно ловлять на розкраданні майна. Директорів міняють, але умови у закладі кращі не стають.
На вході до Великорибальського інтернату Анатолій Шкімбов обурений директор закладу не пустив журналістів із телекамерами та правозахисників: «Я викликаю міліцію, я вас не пускаю!».
Поки він погрожував всім поліцією, журналісти швидко попрямували до найближчого житлового корпусу. Підопічні тут, навіть у приміщенні, в куртках і шапках. Тут вогко, як у лазні, але холодно. Стіни та стелю рівним шаром вкриває цвіль.
«Боремося, утеплюємо. Але ніяк не можемо зрозуміти, чому вона береться. Як би намагаємося боротися», - каже директор інтернату Анатолій Шкімбов.
І цей цвілий корпус, виявляється, найкращий. Решта будинків для підопічних – столітні сільські хати. Ворота до них завчасно замкнені директором.
Санітарка Марія Ходис пояснює: «Громадськість не пускати. Нікого не пускати без нього. Якщо він з'явиться з кимось, тоді можемо пустити».
Незважаючи на заборону, санітарка розповідає, що в цьому «корпусі» ще холодніше. Марія каже, в інтернаті немає навіть питної воді. Тож хворі жінки п'ють технічну воду.
«Ну, ви звісно її вип'єте, щоб я вам винесла спробувати ту воду. Вона не годна, вона солона. Підопічні її п'ють. У корпусі у нас 8-10 градусів, підопічні голі – я перепрошую, але це факт – заходять в баню в якій з рота пара йде! Це нормально?», - розповідає санітарка.
Найстрашніший в інтернаті – сьомий корпус. Фактично, це імпровізований карцер. Тут високий паркан та грати на вікнах.
Фон для цього жаху – запах людських фекалій. Він іде від переповнених вигрібних ям та підгузок для дорослих. Вони горами звалені прямо за корпусами. Не дивно, що в інтернаті час від часу спалахує тиф.
«Їх вітром роздуває. Я не знаю, як бактерія тифу діє, але те, що їх роздуває по полях…», - резюмує правозахисник Георгій Блощиця.
На підопічних інтернату добре заробляють. Для мешканців сусідніх сіл та санітарів хворі жінки давно перетворились на дешеву робочу силу.
«Вони запрошують додому – ось ці санітарки, робітники. В основному санітарки. Що можна по дому робимо: город там, платять гроші, і в інтернат приходимо», - каже одна з підопічних інтернату.
Колишній завхоз на умовах анонімності розповідає: в інтернаті крадуть, що можуть. Звідти і жахливі умови у закладі. Керівництво нібито наживається на всьому – від пенсій підопічних та будматеріалів.
«150 тонн, наприклад, водоімульсіонки. Я зіткнувся з тоннами вапна, списаними, цементу. Якщо ви звернули увагу, територія дуже велика. 25 гектарів – тільки те, де живуть люди. І купа будинків. Вони на всі ці будинки списували лише за документами будматеріали. А це все великі гроші», - розповідає колишній завідуючий хазяйством.
Найгірше для підопічних інтернату – це те, що абсолютна більшість з них позбавлена дієздатності. Тож жінки не можуть ані лишити Великорибальський інтернат, ані поскаржитись на своє життя.