Час вбивати. Чому мінлива погода змушує людей винищувати один одного

Чому їх почали спалювати

Хоча , тих, хто практикували магію і знахарство переслідували ще в стародавньому світі, полювання на відьом — це феномен вже Нового часу.

«Темне» Середньовіччя відносилося до чаклунів куди більш терпимо, ніж освічені й начитані проповідники і правителі XVI-XVII століть. Офіційну буллу проти відьом видав у 1484 році Папа Римський Інокентій VIII, але вогнища у всю силу запалали лише наприкінці наступного століття, причому лютерани і кальвіністи відрізнялися значно більшою жорстокістю, ніж католики. Так, в саксонському місті Кведлінбург з населенням 12 тисяч чоловік в 1589 році за один тільки день спалили 133 «відьми».

Загальне число жертв терористичної кампанії, яка вщухла лише в XVIII столітті (коли чорну магію оголосили вигадкою, а звинувачення в ній — наклепом), сягає мільйона осіб. Причому більшість звинувачень проти жінок висувалося зовсім не з помсти чи користі, а з щирого бажання знищити зло, яке загрожує суспільству .

Але чому маховик полювання на відьом запустився саме наприкінці XVI століття? Відсилання до середньовічного фанатизму явно не працюють. Навпаки, всі згодні, що це якось пов'язано з бурхливою епохою змін, що потрясли Європу на початку Нового часу. Це явище того ж порядку, що і Реформація, релігійні війни, економічна криза і так далі. Одні історики трактують полювання на відьом як цілеспрямовану боротьбу з авторитетними жінками — щоб приборкати їх і зберегти панування чоловіків у розхлябаному суспільстві.

Менш феміністськи орієнтовані фахівці вважають, що гоніння на відьом — це атака високої культури (освіченої знаті, представників влади і духовенства) на народну, яка через свої язичницькі корені, обряди і звичаї стала сприйматися як диявольська. Нарешті, гоніння були вигідні багатьом: лікарі позбувалися від конкурентів (знахарок і повивальних бабок), священики — від носіїв язичницьких обрядів, а народні маси отримували козлів відпущення — «винуватців» усіх бід

Клімат і відьми

Вчені не залишають спроб знайти більш суворі пояснення масового психозу, що охопив Європу — щось більш відчутне й вимірюване, ніж особисті мотиви. Економіст з Університету Брауна Емілі Остер звернула увагу на те, що полювання на відьом збігалося за часом з різкими кліматичними зрушеннями в північній півкулі — малим льодовиковим періодом.Тоді, після 400 років теплої і рівної погоди, м'яких зим середньовічного кліматичного оптимуму, середньорічна температура знизилася на один-два градуси. Гренландія покрилася льодовиками, літо було коротким і дощовим, Сена, Дунай і Темза взимку замерзали. На континенті вирували бурі, зливи знищували посіви. Пік малого льодовикового періоду припав якраз на XVII століття — апогей полювання на відьом

Може, це просто збіг?

Остер зібрала кількісні дані щодо процесів над відьмами в 11 європейських регіонах (від Шотландії до Швейцарії, від Англії до Естонії та Фінляндії) і за погодними умовами (суворість зим, неврожаї та інші факти, згадані в місцевих джерелах). Усереднені по десятиліттях (від 1520 до 1770 року) і по країнах показники заклала в таблицю (з процесами над відьмами як залежної змінної), прибравши ефект значущих подій європейського масштабу (Тридцятилітня війна і епідемії чуми) за допомогою фіктивних змінних без шкоди для статистичної значущості. Хоча невеликий (0,10-0,15) коефіцієнт детермінації свідчить про те, що коливання в кількості процесів пояснюються температурними зрушеннями всього на 8-12 відсотків. Остер вважає це досить переконливим результатом — з урахуванням фрагментарного і приблизного характеру даних. Більш детальна інформація за Женевського кантону (щорічні температурні зрушення) дозволила побудувати графік з досить переконливою кореляцією: катастрофічні погодні явища несуть частину провини за спалених і утоплених жінок.

Неврожай, голод і старість

Переслідування «відьом» не припинилося з винаходом залізниць та телебачення. Більш того, в ХХІ столітті — нової епохи змін — число вбитих і підданих самосуду за знахарство постійно зростає: в Гані, Нігерії, Танзанії, Колумбії, Непалі, Папуа Нової Гвінеї. В опитуванні, проведеному в 18 країнах Африки південніше Сахари в 2010 році, більше половини респондентів зізналися, що вірять в чорну магію. Жертв нового полювання на відьом спалюють живцем, побивають камінням, обезголовлюють. Боротьбу з чаклунством навіть прописують в законодавстві. Причому знову, як і в XVII столітті, в чорній магії звинувачують перш за все літніх жінок, а ініціюють розгляд молоді чоловіки, які заробляють собі репутацію охоронців моральності і захисників народу від сил зла.

І знову вчені спробували знайти зв'язок між насильством і кліматичними катаклізмами. Едвард Мігель проаналізував матеріал по 67 селах Танзанії — африканської країни, де полювання на відьом — звичайна справа. У танзанійських селах вбивають приблизно одну відьму в п'ять років, причому жертвами стають найчастіше найстарші члени сім'ї. Вбивають їх власні родичі. Мігель з'ясував, що в роки аномальних опадів (посух чи повеней) відьом вбивають в два рази частіше. Тобто для на танзанійців вони не «козли відпущення», яких село звинувачує у всіх нещастях: мова йде про законну ліквідацію найменш продуктивних членів родини в період продовольчого дефіциту.

Щодо простих пояснень

У підсумку замість культурно-психологічного пояснення полювання на відьом (боротьба з народними віруваннями, знищення альтернативних центрів впливу, зміцнення громадського порядку) затверджується жорсткий природний детермінізм. Нічого особливого, просто кліматичні катаклізми та голод, призводять до сенициду — вбивства людей похилого віку, що в екстремальних ситуаціях практикується багатьма народами, які навіть не чули про відьом.

Тобто, для запобігання розправ не потрібно просвіщати народ щодо його забобонів, а боротися з голодом на державному рівні. Крім того, важливо підтримувати старих. Коли в одній з провінцій ПАР на початку 1990-х ввели пенсії за віком, число самосудів над відьмами різко скоротилося, підкреслює Мігель. Але при всій переконливості це пояснення видаляє історичну унікальність полювання на відьом — що в Європі, що в сучасній Азії та Африці. Знахарство, захоплення і жах перед ним, його місце в культурі і громадському порядку — це цілком самостійне явище. І навіть зв'язок чаклунства з більш загальними процесами може приймати самі різні форми: так, відомі антропологи Жан і Джон Комароффи пояснюють істеричне полювання на відьом в Африці механікою економіки. Таємниче збагачення одних і зубожіння інших змушує африканців сприймати ринок як чорну магію, а для досягнення успіху звертатися вже до реальної чорної магії (або звинувачувати у знахарстві багатіїв-сусідів)