Чому у ІДІЛ російське обличчя?

 Лівий берег

Дональд Трамп пообіцяв напередодні, що в разі свого обрання президентом планує боротися з терористами ІД спільно з Росією, щоб "відправити ІДІЛ в пекло». Але чи чужа ІДІЛ російським інтересам, щоб Москва захотіла покінчити з нею?

Чому у ІДІЛ російське обличчя?

Звичайні споживачі щоденного чтива – люди невибагливі і частково ледачі. Їм, наприклад, повідомляють – бойовик ІДІЛ відрізає голову іншому бойовику, якого запідозрили у зв'язках з ФСБ. І щоб всі повірили в цю історію показують кіно – хороше якісне відео.

Страченого на ім'я Магомед Хасиев насправді звуть Женя Юдін, а ката – Толік Суниця. В інтернеті та фрагментом сцену страти показали по російським телеканалам, з надривом у голосі розповідаючи про те, як орудують бойовики і без докорів сумління ріжуть один одному глотки. За законами пропаганди глядачі запам'ятали головне – кара, не вдаючись і не помічаючи цікаві деталі. Наприклад, що обидва говорять по-російськи, хоча виглядають як "істинні мусульмани" – з бородами і поголеною верхньою губою.

Страчений одягнений у комбінезон яскравого кольору, що легко запам'ятовується яскравою плямою в пам'яті, але ні у кого не виникає питання про те – чому комбінезон? Це що – такий спецодяг для страти?

Ніхто не звертає уваги на те, що працюють три камери, показуючи сцену страти з декількох ракурсів, а фоном - якийсь завмерлий близькосхідний пейзаж. Фінальної сцени – ковзаюче по горлу лезо, кров, що б'є фонтаном, теж не показують. Все поставлено, зрежисовано і зіграно настільки професійно, що глядачі зачаровано запам'ятовують тільки головне – кара, слова ката, опущена голова страченого. Непоказане додумають самі глядачі, які тут же почнуть обговорювати не художню цінність відео і не талановиту роботу знімальної групи, а кровожерливих бойовиків ІДІЛ

Що-що, а пропаганда у ІДІЛ поставлена відмінно, працює як налагоджений механізм, і не покидає відчуття, що творча група складається як мінімум з випускників ВДІКу. І знову ніхто не задається питанням, а навіщо це показують? Чому періодично показують сцени масових страт, коли страчені знову в тих же помаранчевих комбінезонах – як ніби спеціальнояскравого кольору, щоб збереглися в пам'яті. А кати майже завжди у формі «гірка», яку можна спостерігати у «ополченців» на Донбасі, а раніше – в Криму.

І знову – ніхто не задає питання. Яким чином, наприклад, у лавах ІДІЛ майже третина – російськомовні мешканці пострадянських країн: чеченці, татари, таджики, узбеки, азербайджанці, росіяни та багато інших.Або яким чином вони потрапляють до Сирії та Іраку, минаючи доблесних вітчизняних прикордонників при виїзді зі своїх країн? Розповідають, що багато потрапляють через Туреччину, але уявити собі дірявий турецький кордон неможливо. Значить, не через Туреччину тоді – як? При цьому повідомляється, що їдуть не тільки самі, але і везуть з собою родини – дружин і дітей. Наче там, у Сирії та Іраку – курорт.Але найцікавіше питання – хто туди їде. Хто вони, ці романтики, що змінили цілком пристойні професії і навіть посади на службу міфу, перед яким світовий комунізм здається несмішний жарт?

Від ідеї до ідеї

У подіях останніх століть було кілька спроб об'єднання людей і народів під загальною ідеєю. Одна з останніх – створення у 1958-1971 роках Об'єднаної Арабської Республіки - з Єгипту і Сирії. Ідеї панарабизма і «арабського соціалізму», проголошені президентом ОАР Абдель Насером, виявилися недовговічними. Ще складніше уявити панісламізм, тобто, об'єднання країн за релігійним принципом – у всіх країн є свої економічні і політичні претензії до сусідів. До того ж поділ на сунітів і шиїтів завжди був більше політичною перешкодою для інтеграції, ніж релігійною. Приклад – напруженість між Саудівською Аравією, переважно сунітською державою і Іраном з переважаючим населенням – шиїтами.

Спочатку ідея Ісламської держави Іраку і Леванту передбачала контроль лише над частиною держав, що перебувають на Близькому Сході - Сирія, Ліван, Ізраїль, Йорданія, Палестина, Єгипет, Туреччина та ін Однак в історичному сенсі Левант – географічно велика територія, що охоплює «середземноморські землі на схід від Італії». У будь-якому випадку, події дають підставу вважати, що засновникам ІДІЛ була поставлена задача контролювати ті країни, які володіють значними запасами нафти і газу або мають важливе значення для комунікацій

До речі, сама назва – «ІДІЛ», в 2006 році, коли вперше було заявлено про новоу військово-політичну силу, викликала протест у ісламських богословів.Дивним чином час утворення ІДІЛ побічно збігається з часом, коли Росія почала активні дії щодо створення "русского мира" – нової кремлівської ідеології. Путін і раніше говорив про необхідність відновлення зв'язків на пострадянському просторі, і тоді мало хто здогадався, на скільки небезпечним було це бажання. У 2006 році почалися активні дії Кремля щодо зближення Грузії з Росією, а потім і України. Путін відновлював відносини – а з боку це було схоже на відновлення імперії.

Навіщо стають бойовиками ІДІЛ

Втім, конспірологія мало допомагає у вивченні проблеми. Простіше спробувати зрозуміти, що роблять в ІДІЛ всі ці російськомовні бойовики, з яких ніхто не має богословської освіти. А до ісламу вони опосередковано мають відношення – за фактом народження від батьків, які називали себе і в радянський час мусульманами. Але одна справа – бути формальним мусульманином в Таджикистані, іноді пити горілку, жити світським життям і розвагами. А зовсім інша – раптом стати бійцем ісламської армії.Неможливо зрозуміти, яким чином колишні піонери-комсомольці змінили свої погляди і життєвий уклад. І яким чином всі ці колишні військові, які досягли у своїй кар'єрі посад звань і авторитету, раптом стають ізгоями суспільства – бойовиками забороненої в багатьох країнах організації.

У лютому цього року Рамзан Кадиров несподівано зізнався в тому, що в ІДІЛ знаходяться послані туди чеченці – "чеченський спецназ".Це визнання промайнуло, потім зникло, а потім і зовсім стало всіма забутим. Багато хто так і не зрозумів, що мав на увазі Кадиров – нікому і в голову не приходило сумніватися в офіційній версії, що ІДІЛ - терористична організація і те, що чеченці могли там бути у відряджених. Але визнання Кадирова було своєчасним– ті хто сумнівалися отримали підтвердження іншої версії: ІДІЛ має якесь відношення до Росії і російських спецслужб.

Дивна сама по собі і поява в ІДІЛ таджицького полковника Гулмурода Халимова, до того в коло обов'язків якого командира ОМОН МВС Таджикистану, входила і боротьба з "ісламськими бойовиками" в самому Таджикистані. Халімов - дитя громадянської війни, народився в гірському районі недалеко від Душанбе. 22-річним вступив на службу в МВС і пройшов шлях від рядового до полковника. Його попередник командир ОМОН Олег Захарченко загинув у бою з "ісламською опозицією".

Але Халімов у квітні минулого року кинув у Таджикистані все: птахоферму, двох дружин, вісьмох дітей, поважну посаду і подався в ІДІЛ. Потім він з'явився у ІДІЛ і став його головнокомандуючим, зробивши відеозвернення російською мовою (що було першою дивиною у поведінці полковника – він погано говорив по-російськи). Влада Таджикистану поспіхом назвали його ворогом народу, позбавивши звання і нагород.Таджицька діаспора в Росії (так звані заробітчани, трудові емігранти) – основні клієнти, яких умовляють вербувальники. Таджицькі журналісти кажуть, що більшість таджицьких бойовиків ІДІЛ – саме з Росії. Так само, як і узбецькі та киргизькі. Тобто, на очах у російської ФСБ вони з Росії направляються в Сирії та Іраку. Яким тоді чином?Іноді в російській пресі з'являються повідомлення про затримання вербувальників, однак кількість потрапили в ІДІЛ бойовиків набагато більше, ніж їх могли завербувати досить дивні люди, що представляються російськими спецслужбами в якості підозрюваних. Як, наприклад, 22-річний Саїд Мажаев, уродженець Грозного, завербований і виїхавший на війну в Сирію, але потім повернувшийся до Росії. По-перше, вербувальнику, як стверджується, 22 років – це щось нове для такої серйозної справи, як вербування в заборонену в Росії організацію. По-друге, яким чином він їздить туди-сюди? Як ніби у нього є на це дозвіл..

Звичайно, напрошується питання – чи мають до вербування та відправленню до ІДІЛ новонавернених російські спецслужби? Якщо аналізувати російську пресу, то – так. При чому – саме безпосереднє, оскільки пропаганда багато пише, але не дає відповіді на прості запитання.

Навіщо ІДІЛ потрібен Росії.

Якщо згадати історію останніх десятиліть радянської історії, то добре відомо про те, як СРСР підтримував, допомагав створювати, фінансував та навчав у мусульманських країнах багато організацій, які досі називають "національно-визвольними". Головним подразником для СРСР був Ізраїль – як провідник західної політики на Близькому Сході.

До 1960-1980-х років арабські країни досягли піку видобутку та експорті нафти і Радянський Союз зіткнувся з конкуренцією, а пізніше і з маніпуляціями світових цін - поставивши тим самим СРСР перед серйозною проблемою після введення санкцій 80-х років з-за радянської окупації Афганістану.

Росія видобуває приблизно 12 % нафти у світі. Трохи більше – США і Саудівська Аравія, кожна по 13%. У квітні 2014 року Путін озвучив розмір доходів від продажу нафти за минулий рік приблизно – 47,9 % дохідної частини бюджету. Після введення санкцій з березня 2016 року і падіння ціни на нафту доходи російського бюджету стали знижуватися – а з ним і фінансування різних проектів Кремля на підтримка сепаратистських національно-визвольних та інших прокремлівських проектів. Звідси і випливає пояснення про зниження активності ІДІЛ і звільнення від бойовиків кількох районів Іраку і Сирії.

Радянська влада тримала під контролем мусульман, обмеживши кількість мечетей. На всю країну було одне медресе Мір-Араб (Бухарі) та Ісламський інститут (в Ташкенті), в яких навчалися практично всі муфтії мусульманських регіонів СРСР. Будь-які спроби створення інших неофіційних релігійних шкіл припинялися. Після окупації Афганістану чекісти усвідомили наслідки цього, особливо в республіках Центральної Азії і на Кавказі.Тоді ж КДБ почав боротьбу проти "ваххабітів", які раптом і невідомо як стали з'являтися. Хоча "ваххабізм" – це державна ідеологія Саудівської Аравії і для центральноазіатських жителів, які виросли в декількох поколіннях в ідеології марксизму-ленінізму, була незрозумілою і чужою.

КДБ боровся з тими, хто підпільно давав дітям основи ісламу, і вербував їх – щоб потім використати в своїх спецопераціях. У 1990 році ще в СРСР, при "живому" КДБ, в Астрахані цілком офіційно пройшов установчий з'їзд Ісламської партії відродження СРСР. Всіх, хто приїхав: 250 делегатів та 100 гостей ретельно переписали. КДБ (і потім ФСБ) використовував безпосередньо або через агентів багатьох ісламських активістів. Але після розпаду СРСР навряд чи вони були небезпечні і тому активність ваххабітів годиться більше для російської пропаганди – лякати населення.Але після закінчення першої чеченської війни в 1996 році рівень ісламофобії в Росії багаторазово зріс – ФСБ потрібно було підготувати населення до другої війні. Одночасно спецслужби створювали добре підготовлені групи, що зображували ісламських терористів. У 1997 році в Чечні почалися публічні страти, коли людей розстрілювали за рішенням шаріатського суду. Муфтієм Чечні тоді був майбутній Герой Росії, батько нинішнього керівника Чечні Ахмат Кадиров.У ІДІЛ російське обличчя – і не тільки російськомовні бойовики або туманні пояснення з приводу вербувальників і способи перекидання бойовиків в зону конфлікту. А ще й неясний потік їх фінансування і дивні операції ВКС РФ в Сирії – коли ІДІЛ страждає від російських бомбардувань менше, ніж реальні опоненти Асада.

Олег Панфілов, публіцист

Стрічка новин
Всі новини
Розшук людей
Всі оголошення