​Хвиля самогубств онкохворих накриває країну: МОЗ лише розводить руками (відео)

Минулого тижня в різних кутках країни сталося одразу два моторошних самогубства онкохворих. У Києві 65-ти річний дідусь звів рахунки з життям, вистріливши собі в скроню на сходинках, що ведуть до підвалу житлової багатоповерхівки. Він кілька років тяжко хворів і зрештою просто не витримав жорстокого болю. Застрелився у підвалі сусідського будинку, аби пожаліти своїх родичів.

Ще одне шокуюче самогубство сталося на Харківщині. Чоловік вистрілив собі в голову на очах у дружини. Як розповів Олексій Свиридов, головний спеціаліст Відділу комунікацій ГУНП у Харківській області, чоловік хворів онкологічним захворюванням, а останнім часом скаржився на сильні болі і неодноразово говорив своїй родині, що не вистачає сил терпіти болі, котрі скручували його тіло і не давали спати.

Подейкують, що харків'янин, який стрибнув із чортового колеса головою вниз 7 березня, зробив це так само через невимовні страждання.

Держава неспроможна допомогти, хоча вихід – є. Для таких безнадійних пацієнтів єдине полегшення – нарковмісні ліки. Морфій – ось шлях не відчувати болю. Але не всі українські медики знають, що мають право виписувати рецепти для таких пацієнтів. У лікарів просто страх перед папірцями, які дозволяють придбати нарковмісні препарати для знеболення. У свою чергу у МОЗ натякають, що залякані системою контролю обігу наркотичних засобів. Мовляв, у МВС бояться, що нарковмісні пігулки та знеболюючі ін’єкції потраплять не до хворих, а до наркоманів.

«Онкохворі – 70 відсотків із них – помирають в страшних муках, а це приблизно 60-70 тисяч людей щороку по всій країні», - наводить статистичні дані президент Всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів Віктор Сердюк.

Співзасновник фонду «Таблеточки» Ірина Литовченко розповідає, що багато лікарів вважають, що необхідна спеціальна ліцензія і особливі знання, аби виписати спеціальне знеболююче, але це не так. Це право у медиків прописане у спеціальному протоколі Міністерства охорони здоров’я з 2013 року.

«Місцеві лікарі, районні амбулаторії не знають, як правильно заповнювати цей рецепт, вони його бояться. Це дуже страшно, коли болить, тобі потрібно тут і зараз знеболити. А мамі, наприклад, потрібно витратити 3-5 днів тиждень, щоб об’їхати різні місця, шоб оббігати аптеки», - пояснює Ірина Литовченко.

Але навіть якщо вам таки випишуть рятівний рецепт, треба ще знайти місце, де можна буде придбати ці пігулки або ін'єкції. Адже їх просто немає. Приміром, на всю Кіровградську область такі ліки можна купити лише в одній аптеці.

Заввідділенням паліативної медицини Київського онкоцентру Олексій Калачов розповідає про ситуацію, коли в півмільйонному місті Бровари в жодній з аптек не можна було купити опіоїдні анальгетики.

Усі міжнародні фонди та організації в один голос твердять про недотримання в Україні права на знеболення. І справжня катастрофа – з найменшими хворими. На 26-му році Незалежності у нас і досі немає дитячої форми суспензії для хворих дітей.

Співзасновник фонду «Таблеточки» Ірина Литовченко каже: «Скрізь треба довести, а в тебе лежить дитина і кричить просто від болю. Це неймовірні муки. Ми не розуміємо, для чого лікарі це роблять».

У профільному міністерстві натякають, що залякані системою контролю обігу наркотичних засобів. Уляна Супрун обіцяє цього року зрештою позбавити страждань хоча би дітей і придбати супензії для малечі. А от як бути з наркофобіями медиків й аптеками, все одно незрозуміло. Себто дорослим залишається і далі – страждати.

«Дуже важко дотепер, щоби вони отримували і наркотичні ліки, дуже часто треба їхати в аптеку або обласний центр. Цього року перший раз будемо закуповувати морфін, щоби діти могли легше приймати ці ліки, щоб вони могли отримувати ті ліки. Але це важко, бо МВС має дуже строгі вимоги, як можемо виписувати ті рецепти і як ми можемо імпортувати ті ліки», - каже в.о міністра охорони здоров'я України Уляна Супрун.

Мінохорониздоров’я киває на Міністерство внутрішніх справ. Мовляв, це правоохоронці бояться, що нарковмісні пігулки та знеболюючі ін’єкції потраплять не до хворих, а до наркоманів. Але виглядає це надто сумнівно.

«Всього лише два відсотки з медобігу опійних анальгетиків йде до наркозалежних. І заради цих двох відсотків будемо позбавляти людей людського завершення свого життя?», - резюмує президент Всеукраїнської ради захисту прав і безпеки пацієнтів Віктор Сердюк.

Щороку півмільйона українців потребують паліативної допомоги. Більшість з них живуть у страшних стражданнях, а своє існування звуть катуванням і мукою. І скільки так триватиме – невідомо. Адже медики не виконують головне завдання: знеболити і звільнити людей від жорстоких тортур хвороби.