Перший із Небесної сотні: річниця смерті Сергія Нігояна

Біографія

Сергій Нігоян народився 2 серпня 1993 року в селі Березноватовка Дніпропетровської області, у вірменській сім'ї. Батьки Сергія переїхали в Україну з прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. В селі поважали цю сім'ю і самого Сергія – небагатослівного, не по роках серйозного хлопця.

У 2011 році Нігоян вступив до Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання, але був відрахований після другого курсу. Займався карате, в 2012 році посів третє місце на чемпіонаті Дніпродзержинська. Після відрахування Сергій підробляв випадковими заробітками (зокрема, продавав шаурму під час пляжого сезону в Криму в 2013 році). Потім повернувся в рідне село, але в грудні, дізнавшись про побиття студентів на Євромайдані, поїхав у Київ.

Перші дні на Майдані

7 грудня односелець підвіз Сергія в Дніпропетровськ. Хлопець шукав, де у Дніпропетровську збираються люди, щоб підтримати Євромайдан, але не знайшов і самостійно вирушив поїздом до Києва. Батькам подзвонив вже з Майдану. Батьки були в паніці, просили Сергія повернутися, не піддавати своє життя небезпеці. Він відповів, що це його обов'язок перед власною совістю. І ще не раз в розмовах з різними людьми, в тому числі журналістами, Нігоян пояснював, що має бути "в перших рядах" і стояти "до останнього", до перемоги.

Художник Борис Єгіазарян, учасник Майдану, згадував про розмову із Сергієм: "Якщо ми самі не будемо боротися за свої права, хіба хтось зробить це за нас? Може, я і наївний, але я вважаю, що зло не має перемагати. А Бог все бачить. Тому рано чи пізно переможе добро", - говорив Нигоян.Сергій жив у наметах разом з протестувальниками з Львівської та Івано-Франківської областей, а також у Будинку профспілок.

На Майдані Нігояна добре знали – він постійно чергував біля Лядських воріт. Гарного чорнявого хлопця з вірменським прапором всі запам'ятали, його часто знімали і фотографували репортери.

В одному із збережених відео видно, як Сергій ніяковіє від уваги преси, говорити про себе не хоче. Але з юнацьким ентузіазмом і щирим переконанням говорить про те, що має бути на Майдані, тому що це його країна, його майбутнє:

Він ніколи не скаржився і нічого не просив. "Якщо комусь потрібна допомога, він тут як тут, - згадували товариші Нігояна після його смерті. - Якщо когось треба було підмінити, Сергій завжди був готовий".

Нігоян був неговірким, але дуже ввічливим і доброзичливим. Одна з дівчат-волонтерів, яка принесла йому чай, щоб зігрітися, згадувала, що в подяку Сергій поцілував їй руку.

Любов до Шевченка

Сергій любив українську мову, українські вірші, постійно цитував Шевченка та одного разу прочитав на камеру уривок з поеми "Кавказ".

"Сергій мріяв стати артистом. Після того, як ми записали сюжет, я зателефонував Володимиру Петренко, режисеру, керівнику театру "Віримо", що в Дніпропетровську. Володя сказав, що Сергій може підійти до нього в Дніпропетровську. У Сергія були всі шанси вступити в театральний коледж", – розповідав режисер Сергій Проскурня, отснявший сюжет із Сергієм на Майдані.

Після його загибелі відомий київський композитор Валентин Сильвестров присвятив пам'яті Нігояна два музичні твори на слова Шевченка - "....І вам слава, сині гори" і "Зі святими упокій...".

Ніякого радикалізму

Сергій був глибоко віруючою людиною. В кишені носив листок паперу з молитвою "Отче наш" на вірменській мові – хотів вставити її в рамку і повісити над постом, який охороняє. Він не раз говорив друзям, що протестувальники обов'язково доб'ються свого, але треба зробити це мирно і не допустити кровопролиття.

Обставини загибелі

Сергій Нігоян загинув вночі 22 січня 2014 року від поранення свинцевої мисливської картеччю під час побоїща на Грушевського. Смерть була зафіксована близько 6:30 ранку. Це сталося в той момент, коли в бік мітингуючих в черговий раз полетіли шумові гранати.Люди, що знаходилися поруч, стверджували, що в нього стріляли звідкись зверху – можливо, снайпери. Були версії, що смертельну кулю в Нигояна випустили з даху Європейського дому або з останнього поверху багатоповерхівки на Грушевського.Багато активістів визнали, що саме Нігояна вбили не випадково: ті, хто обирали жертву, розуміли, що його фото є в багатьох редакціях, і його смерть буде мати широкий резонанс.

Сергія поховали в рідному селі Березноватовка.