Російсько-турецький конфлікт Що далі?

Знищення російського фронтового бомбардувальника Су-24 турецьким винищувачем F-16 стало найсерйознішим інцидентом у відносинах двох країн з часів Холодної війни. Літак розбився на території Сирії. Оба пілота загинули .

Російського посла в Анкарі викликали в МЗС, щоб вручити ноту протесту проти вторгнення бомбардувальника в повітряний простір Туреччини. Президент РФ Володимир Путін, який від потрясіння буквально був сам на себе не схожий, виступив з дуже різкою заявою, звинувативши Анкару у зраді і назвавши подію «ударом у спину від пособників терористів». Одночасно він пообіцяв «серйозні наслідки» для російсько-турецьких зв'язків. У Державній думі вже вимагали розриву дипломатичних і економічних відносин.

У цій ситуації турецька влада не стала йти на загострення у відповідь і робити гнівних заяв. В Анкарі пояснили, що не діяли проти якоїсь конкретної країни, а лише захищали свої кордони проти військового літака-порушника, не більше. Як доказ своїх слів вони опублікували маршрут польоту російського бомбардувальника, де видно, що він дійсно ненадовго вдерся в турецький повітряний простір.

Раніше Туреччина вже не раз скаржилася на вторгнення російської авіації, потім збила безпілотник, тому знищення бойового літака з екіпажем – цілком логічне продовження цієї історії. Російській стороні, яка заперечує прольоти над Туреччиною, серйозно відповісти Анкарі нічим.Деяке уявлення про подальший розвиток подій можна скласти, виходячи з особливостей особистостей російського та турецького президентів – Володимира Путіна і Реджепа Тайіпа Ердогана. Обидва є авторитарними, антидемократичними, неймовірно марнославними правителями-мілітаристами, що мріють про «відродження великої імперії».

З одного боку, схожість характерів дозволяла їм порівняно просто знаходити спільну мову. З іншого – обидва повністю залежать від власноруч створеного образу «крутого мачо» – рішучого лідера, який не боїться силових рішень. У ситуації протистояння це робить їх баранами на вузькому мосту – вони будуть битися лобами і швидше разом зваляться в прірву, ніж поступляться дорогою один одному. Ця особливість характерів робить ситуацію винятково небезпечною.Ердогану було вкрай потрібно показати, що він – «справжній мужик», не «намотує соплі на кулак» (вислів Путіна), а жорстко захищає повітряний простір своєї країни і – головне – сирійських туркменів, які останніми днями опинилися у винятково тяжкій ситуації через наступ сирійської армії і російських бомбардувань. Заяви Анкари про те, що російський літак 10 разів попереджали про те, що він знаходиться в турецькому повітряному просторі – повна нісенітниця.

Судячи навіть з карти Генштабу Туреччини, Су-24 перебував над цією країною не більше декількох секунд. За цей час навіть одне попередження не вимовити. Більш того, він був збитий над територією Сирії. Короткочасне вторгнення було використано як привід для знищення російського літака, який бомбить туркменів. У міжнародній практиці такі вторгнення категорично не вітаються, є приводом для дипломатичних демаршів, але до застосування сили з часів Холодної війни справа не доходила.

Справжня причина атаки – саме в наземній цілі, а зовсім не в п'ятисекундному вторгненні. Туреччина раніше висловлювала Росії офіційний протест проти бомбардувань туркменських поселень у північній Сирії. Більш того, Анкара, не криючись, надає всебічну підтримку адептам «Турецького світу», які проживають у Сирії. Туркменів там вважають «своїми» приблизно такою ж мірою, якою жителів Донбасу вважають «своїми» в Москві. Відповідно, знищення Су-24 – аналог початку «пташкопада», свого часу анонсованого лідерами сепаратистів у «ДНР».

Сенс ердоганівської акції такий: ми не дозволимо безкарно бомбити тих, кого вважаємо «своїми». Це своєрідне оголощення про встановлення над турецькими регіонами «безполітної зони».Путін багато разів у своїх виступах наголошував, що може поважати відкритого ворога, але категорично не приймає тих, кого вважає зрадниками. Ердоган, який лише нещодавно гостював у Москві, в очах російського президента подібну характеристику, безумовно заслужив.

Якщо характер Путіна раптово не змінився, всі сили Кремля будуть кинуті на помсту «віроломному» турку. Чим вона обернеться, припустити можна вже зараз, благо прецеденти вже були. Першим постраждає турецький бізнес – особливо будівельний, який займає чималу частку російського ринку. Вже почалися перевірки і гоніння на громадян Туреччини – їх витискають з РФ під різними приводами. Газопроводу «Турецький потік» вже точно не бути. Турфірмам вже заборонили працювати з турецькими курортами, а імпортерам – з постачальниками. У державних ЗМІ почалася шалена антитурецька істерія, здатна своїми масштабами перевершити антиукраїнську.

Від Росії варто очікувати раптової любові до курдів, до яких раніше в Москві ставилися байдуже. Справа в тому, що курдів Ердоган боїться і ненавидить сильніше, ніж кого-небудь на цій планеті. Строго кажучи, тільки вони можуть стати перешкодою для здійснення його давньої мрії – відновлення Османської імперії у всій її красі. Допомагаючи курдам, Путін буде прямо працювати на розвал Туреччини, що, зрозуміло, викличе страшенну лють Ердогана.

Одночасно з цим у самій Сирії проти туркменів будуть кинуті всі сили і засоби, при потребі їх знімуть з інших напрямків. Помста «пособникам терористів» обіцяє бути страшною – їм майже напевно влаштують щось на кшталт Грозного – з вакуумними бомбами, килимовими бомбардуваннями і всім іншим. Тепер бомбардувальники будуть літати під прикриттям винищувачів, а небо буде під постійним контролем комплексів ППО, раніше завезених у Сирію. А це – прямий шлях до нових збитих літаків. Причому вже з обох сторін.

Подібний розвиток загрожує війною – спочатку між Росією і Туреччиною, а потім і між Росією і НАТО з усіма наступними наслідками – вкрай неприємними для всього світу. Ні Путін, ні Ердоган відступати не збираються. На можливі удари з боку Росії Туреччина може відповісти, наприклад, офіційним введенням над північною Сирією «безполітної зони», яку Москва, звичайно, не визнає. У цьому випадку пряме воєнне зіткнення буде практично неминуче.

Російський і турецький президенти в пристрасному бажанні довести свою «крутизну» підвели світ до дуже небезпечної межі. Зараз залишається лише сподіватися на те, що сусіди і партнери не дозволять «гарячим хлопцям» перетнути цю межу.