Вийти достроково з СІЗО: здатися у рабство або заплатити 20 тисяч доларів (відео)

Приблизно 50 відсотків злочинців, які виходять на волю з тюрем, підпадають під умовно-дострокове звільнення. Єдина умова для припинення виконання покарання – засуджений має довести адміністрації колонії факт свого виправлення. Схема проста: засуджені виконують фізичну роботу, заробляють заохочення. Стимул працювати – шанс на виправлення. Втім, останніми десятиліттями УДЗ на практиці перетворилося в дещо інший механізм.

Які розцінки у подарованої свободи?

«Із 30 тисяч людей, які виходять на волю в рік, половина десь – умовно-дострокових звільнень, і тільки напевно що 10 і з тої половини відсотків людей, які об’єктивно попадають під умовно-дострокове звільнення, ну а решта в принципі враховується корупційна складова: заплатив – ідеш на волю», - визнає екс-перший заступник генпрокурора України Микола Голомша.

Колишній засуджений Павло Панич розповідає: «Все тільки через корупцію, або ж через рабство. Якщо ти хочеш по двом третинам звільнитися, то будь ласка в дві зміни паши безкоштовно на них, корупціонерів».

Те, що без пропозицій узяти гроші за волю не обходиться — не приховують в Білоцерківській виправній колонії №35. Але запевняють: скільки би не пропонували, руки не нагрівають.

«Найбільша сума, яку пропонували, 20 тисяч доларів», - розповідає заступник начальника з соціально-виправної та психологічної роботи Білоцерківської виправної колонії №35 Олександр Пешехонов, і додає, що ця людина була звільнена тільки по кінцю строку.

На уточнююче питання, яку найменшу суму пропонували, віджартувався: «Хто скільки може».

Хто скільки може — вирішують самі керівники, каже колишній засуджений Павло. Вони як ніхто добре знають, на яку суму або послугу можуть розраховувати.

«Від 10 тисяч доларів тільки розмова почнеться. Все залежить від того, хто розмовляє, бо вони ж розуміють: скільки у тебе є грошей, і тим паче для них це солодкий момент життя, дуже солодкий», - каже Павло Панич.

«Ще з незапам'ятних часів говорили: 1000 доларів – це рік звільнення від покарання», - зазначає в свою чергу адвокат Євген Музичук.

Про розмір хабарів за звільнення у виправних колоніях розповідає Микола Голомша: «На різних сумах. І 10 тисяч, і 30 тисяч, і 50 тисяч потрапляли з хабарами. І також різні суми – і в доларах, і в гривнях».

Крім того, додає колишній перший заступник генпрокурора України, злочинний світ як правило на волі формує так званий «общак», який використовується саме на підкуп, на звільнення, на допомогу.

За які заслуги і кому дістається омріяна свобода?

У Білоцерківській виправній колонії сидять за злочини, пов’язані з обігом наркотичних речовин, за зґвалтування, крадіжки, розбій, вбивства, навіть за торгівлю людьми.

Більшість – працюють. Для них це одна з умов дотримання режиму. Обробляють метал, шиють мішки, готують причепи до авто. «Люди працюють, заробляють заохочення, виправляються», - каже засуджений Федір Федоренко.

Всеволод, засуджений за крадіжку, пояснює: «Ну, працюємо. Тобто чистимо, робота подобається, потихеньку… Ну, це на будинки, тобто балконні рамки».

На запитання журналіста, чи заслуговує Всеволод умовно-дострокового звільнення, заступник начальника колонії Пешехонов каже: «Та вже те, що він працює і працює добре – заслужив. Або заслужить ще, не переживайте. За рік він ще заробить заохочень, зробить дуже багато корисної праці, буде все добре. На рахунок нього, я думаю, буде добре».

Добре чи ні – залежить від поведінки та її зиску. За продаж матеріалів адміністрація колонії годує заклад і сплачує комуналку. Усе – взаємовигідно. Задля уникнення злоби засуджених. Через стимул працювати – шанс на виправлення.

Скільки би не коштувала омріяна воля, її отримати за просто так — велика рідкість. Однак факт, що отримують її ті, хто заслуговує на УДЗ, найменше. Доказ тому — нарікання Юрія. Каже, що чотири роки тому вбив людину ненавмисно, за що йому дали 15 років. І за цей час попри хорошу поведінку усі інстанції навіть не беруться вести мову про умовно-дострокове звільнення.

«В мене наміру ніякого не було. Це все сталося випадково», - пояснює засуджений і додає, що на місці вбитої людини міг би опинитися сам, але це нікого не турбує.

Хто в тюрмі перетворився у бога і визначає долю людей?

Умовно-дострокове звільнення – не свобода і не скасування покарання, а лише зміна міри. Це право набувається після проходження певної частини строку. В залежності від тяжкості злочину, і лише для тих, хто скоїв дрібні злочини, без нанесення шкоди людському життю. Так велить закон. Але останніми десятиліттями УДЗ на практиці перетворилося в дещо інший механізм.

«Дуже велика палітра ризиків корупційних, зловживань і таке інше. Тому що основну скрипку відіграє адміністрація установи», - пояснює Микола Голомша.

Рішення адміністрації – найвагоміше. Обійти тюремних наглядачів у питанні про застосування чи незастосування УДЗ – нереально. Бо характеристику засудженого прокуратурі і суду направляють саме керівники виправних закладів.

Рішення про УДЗ ухвалюється судом. А Феміда, не розбираючись в особовій справі, керується лише тими документами, що подає керівництво колонії. Це вузьке і замкнуте коло юристи звуть розсадником розбещеності. Бо люди, які протягом кількох десятиліть змінюють долю покараних законом, переросли у богів. Ядро усіх зловживань юристи вбачають у тому, що до заходу умовно-дострокового звільнення не залучають потерпілих. Ба більше, той кого звільняють за УДЗ, не відшкодовує збитки постраждалій стороні.

«Коли вчинив злочин, ти повинен відшкодувати збитки, заподіяні внаслідок вчинення злочину, лиш тоді, на моє переконання, має право бути застосоване це умовно-дострокове звільнення. А коли цього немає – хіба це не є перешкодою до дострокового звільнення?» , - каже адвокат Григорій Лопатін.

«Як це не прикро, жертви злочину залишаються взагалі в тіні, і ніхто ні їхню думку, ніхто ні їхні якісь побажання не враховує», - підтверджує заступник начальника управління Державної пенітенціарної служби України Віталій Хведчук.

У колонії переконують: засуджений не має змоги відшкодовувати втрати потерпілих. Утім, це не є причиною тримання його під вартою увесь строк.

«Ну, от логічно: як можна вирахувати з них цей позов? І чому пенсіонера тримати до кінця цих п’ять років, які залишились. Два, п’ять, сім, десять років – це не столь важно», - каже заступник начальника Білоцерківської виправної колонії №35 Олександр Пешехонов.

З його слів виходить, що насправді потерпілих до суду не викликають, бо вони — завада на шляху до звільнення злочинця.

«От як їх залучити до комісії умовно-дострокового звільнення? Повірте мені: у 90% випадків у них буде негативне ставлення до людини, яка скоїла злочин і нанесла збитки… А дана людина тут в колонії принесла навпаки - ну, я не скажу, що добро, але позитив. Пішла на роботу, він переосмислив, став бригадиром», - пояснює Пешехонов.

Тобто, засуджений заслужив на помилування саме під вартою, а не перед потерпілими. Звідки береться великодушність у тих, хто мав би засуджувати винних? І від чого залежить міра цього благородства?

Здатися у рабство

Перше – бути не просто рабом, а наче вірним «псом». Тоді можна заїкнутися про УДЗ. Спершу засудженому припишуть заохочення, переведуть в дільницю так званої соцреабілітації, виправний центр, а згодом – поставлять на облік. І так засуджений опиняється на волі.

До УДОшників злочинний світ негативно відноситься. Умовно-достроково звільнених вони вважають стукачами, тими, які співпрацюють з адміністрацією колонії.

«Це коли ти чіткий ясний інформатор оперативної частини. Що таке бути інформатором? Це потрібно в якійсь частині звести наклеп на когось, розумієте? Стукати на когось, дивитися за кимось», - пояснює колишній засуджений Павло Панич.

Колишній засуджений Олег Тищенко розповідає, що йому «псяча» вірність в колонії не допомогла. На тюремний гачок попався ще в 90-х, по старому кодексу отримав вищу міру покарання – за розкрадання держмайна в особливо великих розмірах. Він – один із небагатьох, хто своє таки відсидів.

«Я ні під які пільги не попадав. Тобто людина могла вбити двох людей і спокійно попадати під пільги, а от такі злочини чомусь в нашій державі…», - розповідає Олег.

Ігор – шахрай в законі. Колонія для нього стала домом. Сидить з 1994-го, попадався щоразу, як зазіхав на чуже. Але і він кожен свій строк відсиджує сповна, шовкова поведінка жодного разу не допомогла.

Як вбивця-водій визволився з тюрми умовно-достроково

Юристи наводять яскравий приклад, як легко визволяються з тюрми умовно-достроково. Мова йде про водія, який сівши п’яним за кермо убив трьох людей. Сталося усе ще взимку 2007 року у столиці на мосту Патона. П’яний і водій «Жигулів» переїхав двох ДАІшників, один з яких пролетів 17 метрів у повітрі, і водія евакуатора. Міліціонери загинули на місці, а літній евакуаторник помер у лікарні. Лихачу, який в стані алкогольного сп’яніння сів за кермо і вбив трьох людей, дали 10 років тюрми. За вироком, водій-вбивця він мав сидіти до 2017 року, але покарання так і не відбув – відсидів лише три з половиною роки.

Схема помилування проста: засуджений звернувся до суду. Озброївся аж чотирнадцятьма заохоченнями за час відбування покарання. Мовляв, відзначився хорошою поведінкою. І таких вагомих аргументів для суддів і прокурорів вистачило, аби змінити йому режим.

«Тобто переходить відбувати покарання від колонії до трудового поселення. Там здійснює трудову функцію, зранку до вечора, а ввечері ще може додому їхати відпочивати», - пояснює адвокат Григорій Лопатін.

Так водій, на рахунку якого смерті трьох людей, вийшов на волю. Більше того, він повернув собі водійські права. Родичі жертв упевнені: просуванню питання однозначно послугували гроші.

Журналісти «Надзвичайних новин» приїхали додому до людини, на рахунку якої життя трьох невинних. Аби запитати, як живеться, чи затишно спиться. Утім, сумнозвісного водія не застали. Удома – лише його батько-інвалід. У старій порепаній хатині, що вкрилася заростями, вони мешкають вдвох.

Батько каже: щоби вийти умовно-достроково на зоні його сину довелося важко працювати, а він ані копійки не дав, аби прискорити питання.

«Він своє відсидів. Він більше відсидів – 4,5 роки. Він і сіяв, і мотор, і відновлював техніку, у нього десь до 14 заохочень», - сказав Анатолій, батько водія, журналістам.

Хто винен у тому, що управи на злочинців усе менше, хто відповість за свої пригріті руки, чому суддями виступають ті, хто на це не має права, і хто компенсує сльози і смерті людей? Усі ці запитання лишаються відкритими доти, доки існує злочинний світ із своїми законами. І сподівання потерпілих – лише на потойбічне правосуддя. Ніби саме воно перетворить життя тих, хто вчинив непоправне і зумів зіслизнути від покарання, у вільне пекло на землі.