Закулісся українських в'язниць: Підпільні заводи і шикарні маєтки куратора тюремних виробництв

За високими парканами та колючим дротом. Під цілодобовою охороною озброєної варти та сторожових собак тримають невільників. Офіційно – вони засудженні. А насправді – раби, які від рання і до смеркання змушені гарувати на тіньових тюремних підприємствах.

В’язні незаконно працюють у металообробних цехах. Нелегально сортують харчі, розливають побутову хімію та гарують у кар'єрах. Але за важку працю не отримують ні копійки."Зарплати ніякої не бачили за два роки", - говорить засуджена Марина Постовитюк.Хто перетворив українські колонії на підпільні заводи і які доходи приносять зеки-раби?

Без окупованих територій в Україні діє 113 закладів відбування покарань. 36 876 осіб мають статус засуджених.Фактично у кожній колонії є легальне виробництво, так звана промзона. Але офіційно майже всі вони є збитковими. Згідно з законом, засуджені можуть працювати лише за бажанням, та на практиці до роботи заганяють силою. А в колоніях діє безліч нелегальних, але дуже прибуткових схем.

* * *

Черкаська область, село Старі Бабани. Високі мури, колючий дріт і сторожові собаки. Колонія номер 92 є однією з найбільших в Україні. Тут відбувають покарання 850 осіб. Ця тюрма спеціалізується на обробленні граніту. Гранітний кар’єр розташований за 12 кілометрів від тюрми. Добувають камінь руками засуджених. Звук сирени означає, що робочий день невільників закінчився. Частину добутого граніту тюрма експортує за кордон. Щомісяця на граніті 92-га колонія заробляє 80 тисяч гривень чистими.

"Рахуйте 80 тисяч. Ми самозабезпечена установа, яка може виконувати об’єми", - говорить начальник колонії №92 Валентин Чорнописький.

При начальнику засуджені говорять про високі зарплати. Та коли тюремне керівництво не бачить, невільники зізнаються – за важку працю на кар’єрі насправді отримують всього кілька десятків гривень."54 гривні за червень, а за травень 110 гривень. Я вважаю, що це недостойна зарплата. Але що зробиш?", - говорить засуджений Ілля Гаврушин.

Працювати ледь не даром засуджені погоджуються, бо їм обіцяють швидше випустити на волю.У 92-ій колонії між засудженими та адміністрацією є негласний договір. В’язні без грошей працюють, а навзамін отримують волю. Натомість у багатьох інших колоніях засуджені змушені гарувати безкоштовно, мов раби. І дострокове звільнення їм і близько не світить.

* * *

Дніпропетровська область, місто Покров. Виправний центр №79. Та нашій знімальній групі тут не раді. Всередину не пускають. Згідно з законом, помічники народних депутатів можуть у будь-який час разом з журналістами потрапити на територію колонії. Але тут керівництво колонії на прохідній поставило вартового. Про порушення довелося повідомляти у приймальню заступника міністра юстиції Дениса Чернишова.

Двері колонії вмить відчинилися.

У Покровському виправному центрі відбувають покарання жінки. Їх тут 70. І стільки ж вартових.Це колонія з найлегшими умовами тримання. Тут сидять засуджені за дрібні злочини.

УДО – це умовно-дострокове звільнення. Швидше вийти можна за хорошу поведінку. А точніше – волю треба заробити. У виправному центрі є величезний швейний цех.

Згідно з законом, засуджені можуть працювати лише за бажанням і за гроші. Але у тутешній тюрмі свої правила. Хочеш вийти по УДО – працюй. І безкоштовно.

"Я тут сиджу вже 11 місяців і мені ніхто не заплатив ні копійки", - скаржиться засуджена Наталя Кучерова. Навіть більше, виявляється – невільниці, які працюють на виробництві колонії, ще мають доплачувати. Найбільша боржниця – Марина Постовитюк. Вона вже два роки безоплатно гарує на швейці.

"Ніякої зарплати за два роки не отримувала, але маю заборгованість 16,5 тисяч", - говорить вона.

Замість грошей адміністрація засудженим інколи сигарети і чай підкидає. "Зарплата вранці 2 цигарки, ввечері 2 цигарки і стакан чаю. За переробітку дали по 5 прокладок і по 5 шматків печива", - додає засуджена.

Та виявляється батрачити задарма у швейному цеху це ще не найгірше. Щодня 30 засуджених відправляють працювати на "гарячку". Так називають кар’єр нікопольського феросплавного заводу. Цей поїзд невільниці називають Рейс. З верхівки кар’єра із цистерн виливаються тонни розпеченої сталі.

"Сплав з температурою 1200 градусів вони виливають, а ми внизу б’єм це. Там гаряче, у нас капці плавляться. Помаранчева жижа стікає коло нас, ну може за 30 метрів", - говорить засуджена Віра Бохонко

Потім застиглі брили засуджені жінки розбивають вручну. Щодня Віра Бохонко величезним молотом гатить по камінні. Її робота не всім чоловікам під силу.

"Кувалда важить 10 кілограмів. Вночі руки крутить так, що нестерпно. Ми беремо мазь і мажемо, щоб не крутило", - додає засуджена.

За день Віра має набити аж десять тонн брил. Наталя і Марія на кар’єрі працюють так званими носилками. Вони складають подрібнений сплав. Величезні брили жінки носять у руках. Камінь може важити і 30 кілограмів. Дівчата носять каміння і вони мають від того шрами всякі, рани на ногах, на руках", - говорить Віра Бохонко.

Щодня кожна бригада має виконати виробітку."Нас 13 осіб, значить має бути 13 ковшів. У ковші близько тонни. Тобто до тонни кожна жінка має виконати норму", - говорить засуджена Марія Єрьоменко.

За невиконання плану світить карцер.

"В ДІЗО була 7 діб. За те, що ношу маленькі камені. Хтось доповів начальнику колонії, а він виписав порушення режиму", - говорить засуджена Анастасія Сєрова.Гарують у кар’єрі без вихідних, від рання і до смеркання. Навіть для хворих попусту нема.

На папері невільницям зарплату нараховують, одначе на руки ніхто не отримав ні копійки. Як і у швейному цеху тут всі винні тюрмі.

"Не знаю… я наприклад розписалася за 1400 з копійками і нічого не отримала насправді. Ще й 7295 грн у мене мінус", - говорить Віра Бохонко. Усю зарплату засуджених колонія залишає собі. З невільниць вираховують гроші за комунальні послуги та їжу. За сніданок і вечерю вираховують по 800 грн на місяць. Відмовитися від харчів засуджені не можуть. Усі ці жінки опинилися за ґратами за не надто серйозні злочини. І тепер вони у справжньому рабстві, де змушені безоплатно гарувати. Невільниці самі зізнаються, після такого виправного центру на волю вони вийдуть озлобленими зечками.

"Тут більш агресивним стаєш, хочеться просто тією кувалдою дати комусь із них по голові. Можна сісти і строк заробити ще більший. Нас просто провокують. Взагалі дурдом", - зізнається Віра Бохонко.Вже у Києві про виявлені у покровському виправному центрі порушення ми розповіли заступнику міністра юстиції Денису Чернишову. Але куратор пенітенціарної системи відповів, що боротися зі зловживаннями – це робота прокурорів.

"Хай компетентні органи це перевірять, ми як завжди нікого не покриваємо, якщо винні люди будуть притягнуті, якщо невинні - що про це говорити", - говорить Чернишов

А щоб винних справді притягнули до відповідальності, про усі факти зловживань у виправному центрі ми повідомили в Генеральну прокуратуру. Після нашого звернення представники Генпрокуратури поїхали на Дніпропетровщину.

Правоохоронці підтвердили: в’язні працювали наче раби, жодного трудового договору не було.

"Жодних трудових договорів, я це констатую і нам начальник установи це підтвердив. І я зобов’язав його написати на себе пояснення і він чітко вказав що, відносно кожної особи, яка працює на заводі, трудових договорів не існує", - говорить прокурор ГПУ Руслан Яцкевич.

Далі більше. Феросплавний завод зарплату засудженим нараховує, але до невільниць гроші не доходять.

"Ну таке я перший раз бачу… так щоб таке відрахування… і таку бухгалтерію у кавичках я перший раз бачу. Феросплавний завод перераховував на кожну з цих 30 засуджених більше 7 тисяч гривень у місяць, а після всіх відрахувань вони були винні 2, 3, 7 тисяч гривень кожна", - зізнається прокурор ГПУ Михайло Кандиба.Руслан Яцкевич додає, що, мало того, прокурори дізналися, що начальник установи хотів вже після відбуття строку покарання з колишніх в’язнів стягувати кошти.

За виявленими фактами Генпрокуратура порушила два кримінальних провадження: про грубе порушення законодавство про працю – за це світить лише штраф. І про торгівлю людьми. Цей злочин передбачає від 3 до 8 років ув’язнення.

Тим часом невільницям Покровського виправного центру зарплату досі не платять. На кар’єрі вони гарують задарма.

* * *

Місто Дніпро. Ігренський виправний центр №133. Офіційно – це тюрма, а насправді – грандіозний підпільний завод, де дві сотні в’язнів прирівняні до рабів.

На території виправного центру є величезна промзона. На жаргоні – промка.У цехах безліч старих пластикових пляшок та каністр. Їх тут переробляють.

Щоправда, переплавляти ємності з-під хімікатів і робити з них нову тару – заборонено, але хто ж проконтролює виробництво на зоні.

"Сюди привозили каністри з-під гербіцидів, завозили регулярно фурами по 2 по 3 фури в тиждень. Ця каністра – це тара, яку взагалі заборонено законом переробляти, там на каністрах напис "Заборонено до переробки", потрібно утилізувати", - говорить засуджений Олександр

Процес перероблення виглядає так: спочатку засуджені сортують каністри за кольорами, потім розрізають, розпилюють їх і змивають хімікати. Рукавиць та спецівок в’язням не видають. Отруту банально змивають у ґрунт.

Посеред промзони вже виросло сміттєзвалище з хімічним ставком. Небезпечні відходи з колонії потрапляють у підземні води, скаржаться довколишні жителі.

Вже кілька років місцевий люд оббиває пороги поліції та прокуратури з вимогою навести лад з незаконним і небезпечним виробництвом. Ще з 2016 року Дніпровська прокуратура за фактом забруднення земель розслідує кримінальне провадження, але хто у цьому винен, слідство чомусь досі не може встановити.

"Є порушення екологічного законодавства за фактом забруднення земель. А чим забруднені землі? На теперішній час встановлюється, які саме речовини забруднили земельну ділянку", - говорить перший заступник керівника прокуратури №1 м. Дніпро Валентин Шуминський.

Тим часом незаконне і небезпечне тюремне виробництво процвітає. Спеціальна машина подрібнює тару. Коли дробилка працює – частинки пластику і вся таблиця Мєндєлєєва витають всім цехом. Респіраторів засуджені не мають.

У сусідньому приміщені висушений пластик у печах переплавляють і видувають нові ємності. У цю перероблену тару розливають білизну.

Щодня засуджені виготовляють до тисяч пляшок білизни. Але за свою роботу не отримують ні копійки.

"Я працював на білизні з 2017 року. Я дізнався, що у мене на рахунку мінус 1326 гривень. А чому мінус? Цього я не знаю. Тому, що їм так хочеться", - говорить засуджений Віталій.

Далі – ще цікавіше. На підлозі ми помітили сліди крові.

Виявляється, у цьому цеху крім тухлих яєць переробляють ще й кров. Із сушеної крові, зокрема, виготовляють гематоген.

Щоб з’ясувати легальність усіх цих виробництв, ми пішли у бухгалтерію. Показувати документи адміністрація спочатку вперто не хотіла.Перероблення яєць та крові у колонії замовляє фірма "Продекс".

Вона і постачає сировину. Ця компанія зареєстрована за тією самою адресою, що і колонія.

Згідно з договором, за виготовлення 500 тонн продукції компанія "Продекс" має виплатити в’язням зарплату на загальну суму мільйон гривень. Але насправді засуджені гарують задарма.

Знімальна група викликає у колонію прокуратуру та поліцію. Правоохоронці приїхали швидко. Почали заповнювати протокол. Але потім керівниці слідчої групи хтось подзвонив.

Після цієї телефонної розмови копи чомусь зупинили роботу і відмовилися опечатувати підпільний цех. Лише після тривалої суперечки з журналістами, правоохоронці таки виконали свою роботу. Та замість того, щоб взяти у директора виробництва пояснення на місці, слідча чомусь запросила його до начальника поліції.

Тим часом тюремна адміністрація взялася погрожувати репортерам. Пізніше до колонії приїхав прокурор, який має стежити за дотриманням законів у колонії. Відсутність накладних: куди відправляють сировину з тюрми, прокурора Едуарда Копилова анітрохи не бентежить.

Але знімальна група звернулася до керівництва дніпровської прокуратури. І за нашою заявою таки відкрили кримінальне провадження. Правоохоронці зобов’язалися перевірити законність виробництва, якість продукції і те, кому її постачають.

"Експертиза надасть висновок, чи дійсно цей продукт якісний чи неякісний, чи дійсно він може спричинити шкоду людям чи заподіяти інші тяжкі наслідки", - сказав перший заступник керівника прокуратури №1 м. Дніпро Валентин Шуминський.

Але вже наступного дня усі тюремні виробництва знову працювали. Заступник керівника дніпровської прокуратури Валентин Шуминський лише знизував плечима.

Місцеві антикорупційні громадські активісти пояснюють: підпільні тюремні заводи не закривають, бо там крутяться надто великі гроші.

На території Ігренського виправного центру діє з десяток різноманітних виробництв. Засуджені варять мило, виготовляють штучні квіти, працюють у ливарному цеху і навіть ремонтують автомобілі та працюють на будівництвах у Дніпрі. Одначе згідно з документами, за весь 2017 рік колонія заробила лише 27 тисяч гривень. Тим часом самі невільники переконують: на їхніх горбах збагачується керівництво колонії та пенітенціарної системи.

* * *

За всі тюремні виробництва відповідає заступник керівника адміністрації кримінально-виконавчої служби Олег Шепіта. На цю посаду пана Шепіту призначили у 2017 році.

Денис Чернишов пояснює: Шепіта має реформувати галузь тюремних підприємств. Його посада так і називається: заступник з питань розвитку пенітенціарної системи

Але про таких як пан Шепіта говорять: широко-відомий у вузьких колах.

"Це колишній західноукраїнський митник з доволі скандальним минулим і трудовою біографією. Яким чином він став великим спеціалістом у державній кримінально-виконавчій службі, ніхто не розуміє", - говорить юрист Тарас Боровський

Ми хотіли особисто розпитати Олега Шепіту, чому у колоніях досі процвітають тіньові виробництва та схеми, але запит про інтерв’ю посадовець проігнорував.

На телефонні дзвінки пан Шепіта теж не відповів.

У своїй декларації Олег Шепіта вказав, що має невеличку квартирку у Львові на 37 квадратних метри, а його дружина є співвласницею майже стометрового помешкання у столиці. У готівці пан Шепіта зберігає 57 тисяч євро та 112 тисяч доларів. Але справжньою мультимільйонеркою є мама посадовця.

Елітне передмістя Львова. Село Конопниця. Тут пенсіонерка Люся Петрівна Шепіта володіє аж двома маєтками майже по 400 кв. м кожен

Все зроблено у стилі "по-багатому". Кований паркан, масивні колони, декоративні кущі та камери спостереження

У середмісті столиці мама-пенсіонерка має майже 4000 кв. м комерційної нерухомості. Крім того, на Люсю Петрівну зареєстрований не просто великий, а грандіозний будинок. Тисяча сто квадратних метрів. Обійстя розташоване неподалік центру Києва.

Навіть у нинішню кризу такий маєток буде вартувати кілька мільйонів доларів.

Тож, звідки у пенсіонерки гроші на елітну нерухомість. Говорити телефоном мама посадовця відмовилася.

Люся Шепіта є засновником кількох фірм. Але ми не виявили жодного серйозного бізнесу, яким би займалася мама високопосадовця і який може легально приносити мільйонні доходи. Але значно цікавіші матеріали ми відшукали у реєстрі судових рішень. Виявляється, сім’я тюремного начальника має чималі борги. Позика знову ж таки оформлена на маму.

"У 2010 році взяв у одного чоловіка в борг 537 тисяч доларів і обіцяв їх повернути через чотири з половиною роки. Термін пройшов, однак чоловік не дочекався повернення боргу і змушений був подати в суд на маму Олега Шепіти, тому що вона по документам цей борг і брала", - говорить юрист Тарас Боровський.

Ще у 2014 році Пустомитівський районний суд Львівщини наклав арешт на все майно мами. Але невдовзі частина арештованого майна, зокрема, понад гектар дорогої землі під Києвом та сотні квадратних метрів комерційної нерухомості у столиці продали. Одначе суд арешт не скасовував.

"Очевидно була підроблена ухвала про скасування позову. Тобто в паперовому вигляді була виготовлена ухвала, яка містила всі реквізити, тобто підпис судді, печатку суду і яка просто була надана нотаріусу і відповідно на підставі цієї ухвали арешт був знятий", - говорить юрист Іван Войтович.

За фактом підробки судового рішення поліція ще з 2016 року розслідує кримінальне провадження. Але хто зробив фейковий документ, слідство досі чомусь не встановило.

Далі ще цікавіше. Поки триває судовий розгляд про примусове стягнення 547 тисяч доларів боргу, Люся Шепіта у 2016 році бере ще одну позику – уже значно більшу – 200 млн гривень. Вчасно гроші пенсіонерка не повернула. І вже новий кредитор звернувся до суду. "Можу припусти, що формується фіктивний борг перед іншою особою, який значно перевищує реальний борг перед однією особою. Таким чином, встановлюються штучні перешкоди", - говорить Войтович.

200 мільйонів гривень пенсіонерці Люсі Шепіті позичив житель Одеси Левон Оганесян. Згідно з нашою інформацією, Олег Шепіта та Левон Оганесян – куми, а борг фіктивний.

"З метою уникнення повернення боргу, він у своєї довіреної людини також додатково бере фіктивний борг у розмірі 200 мільйонів гривень", - пояснює юрист Боровський.

Юристи пояснюють, фіктивні позики – це давній спосіб не віддавати реальні борги. Суть у тому, що згідно з законом суд тепер має об’єднати два провадження в одне. І майно Люсі Петрівни будуть ділити поміж двома кредиторами. Але: реальний борг за нинішнім курсом складає приблизно 15 мільйонів гривень, а ймовірно фіктивний борг є у понад 10 разів більшим – 200 мільйонів гривень.

"Якщо в нас борг 1 гривня і 10, то пропорційно буде так: стягнули 10 грн – 1 грн одному, 9 – іншому.

"Виходить що сьогодні він має два борги. Перший на 537 тисяч доларів і другий – на 200 мільйонів гривень. Другий борг набагато більший ніж перший. І відповідно в разі негативних для нього рішень судів, він по закону буде віддавати першим більший борг. Якого він насправді не брав", - пояснює юрист Боровський.Наприклад, суд ухвалює рішення змусити матір високопосадовця повернути борги. Грошей у неї нема. Відтак, заберуть майно. Та оскільки фіктивний борг перед кумом в рази вищий за реальний, то фактично всю нерухомість отримає одесит Оганесян.

"Таким чином, якщо ця особа близька до позичальника, то майно залишається в позичальника, змінюється лише номінально власник, а майно залишається в позичальника", - додає Войтович.