Чотири дні в райцентрі "ЛНР": "Нічого доброго тут вже не буде"

Пункт призначення - невелике селище під Луганськом, що стоїть на березі Сіверського Донця. Слов'яносербськ - центр аграрного району. Тут ніколи не було важкого промислового виробництва, колгоспи і радгоспи закрилися ще під час розвалу СРСР, а при Україні населення займалося фермерством і присадибним господарством.

З усього району сюди з'їжджалися люди в держустанови, у місцеву школу привозили дітей із сусідніх сіл, а геодезисти, випустившись із слов'яносербського технікуму цінувалися по всій Україні. Ще в XVI столітті землі Слов'яносербського району належали запророжскому козацтву, а потім їх заселили біженці з Османської імперії, серби, хорвати, чорногорці, болгари, а також молдавани, поляки.

З 2014 року ця земля підконтрольна "ЛНР", а підчас фази активних бойових дій Слов'яносербськ, який опинився на лінії фронту, піддавався серйозним обстрілам. Через всі ці подій багато хто залишили домівки, із колись проживаючих тут восьми тисяч жителів залишилося максимум три тисячі.

Тепер Слов'яносербський район поділений на українську територію і територію, підконтрольну "ЛНР".

7 жовтня 2014 року Кримська і Трьохізбенська сільради, а також села Лобачево і Лопаскиіно Слов'яносербського району були передані до складу Новоайдарського району Луганської області. А 11 лютого 2015 село Жолобок передано до складу Попаснянського району.

Перша складність, яка підстерігає - це те, що дістатися до Слов'яносербська з підконтрольної території Україні не так вже й просто.

Є два найбільш поширених варіанти: перший - перетнути кордон на офіційному пункті пропуску в Станиці Луганській, а потім їхати на автобусі. Або другий незаконна переправа через Сіверський Донець з боку українського селища Трьохізбенка.

Якщо врахувати те, що на абсолютно непристосованих офіційних пунктах пропуску люди стоять по вісім годин, то вибір жителів часто падає на нелегальний і ненайбезпечний варіант - послуги заповзятливих човнярів. Для того, щоб дістатися до переправи потрібно приїхати в українську Трьохізбенку, подолавши 30 км жахливої дороги, а після, заплативши 50 гривень місцевим таксистам, доїхати до самої переправи. І військові, і бойовики знають про те, що місцеві переправляються таким способом, але населені пункти так сильно пов'язані і спорідненими, і торгівельними зв'язками, що на це закривають очі.

Жителі розповідають, що на переправі кожен раз збирається черга - люди з сумками, велосипедами і котами чекають можливості перетнути річковий кордон. Присутні жартують і посміхаються, хоч і відчувається загальне напруження, періодично сюди добираються військові і, потрапивши під їх поганий настрій, є деякі ризики. Кажуть, що особливо дістається тим, хто возить продукти (в основному овочі і фрукти) з Трьохізбенки в Слов'яносербськ.

"ЛНР" від "ДНР" навіть на прилавку поділяють

Першим ділом після приїзду, пройшовши блокпост на в'їзді в селище і привітавшись з сидячим там бойовиком "ЛНР", який вчився у школі на пару років молодше, я вирішила відправитися в магазин, а заодно прогулятися по селищу.

На щастя, часи нестачі продуктів тут пройшли. На прилавках достатній вибір, хоч і не завжди якісний.

В єдиному слов'яносербському супермаркеті "Престиж" навіть у мирний час не було такого розмаїття виробників: Росія, Білорусь, Україна, ну і, звичайно ж "ЛНР" і "ДНР".

Республіки, до речі, всім виглядом показують свою незалежність одна від одної: навіть на прилавку з ковбасою є два відділи - "зроблено в "ЛНР" і "зроблено в "ДНР".

Якщо продуктів харчування тут вистачає, то нормального алкоголю і сигарет немає взагалі, тільки якісь незрозумілі марки поганої якості, але в цьому є свої плюси - один мій знайомий кинув палити через те, що нормальні сигарети можна купити тільки в Луганську і за шалені гроші, а палити “Донський тютюн “ - сумнівне задоволення.

У "ЛНР" вже практично відійшли від "мультивалютної системи і перейшли на рублі, хоча місцеві торговці на ринках з радістю приймають і гривню, адже майже всі овочі і фрукти везуться з сусідньої Трьохізбенки, яка знаходиться в 3-х кілометрах. Ціни київські, але це тільки якщо вважати за "республіканським" курсом - місцеві встановили такий: 1 гривня дорівнює 2 грн.

Є ще не те щоб дефіцитні, але рідкісні товари, які продаються втридорога. Наприклад, за маленьку "Фанту" потрібно віддати близько 60 рублів, що з їх курсу - 30 гривень, а по нашому - близько 20. І те, і інше виразно дорожче української ціни у 13 гривень.

Будні "русского мира" в Слов'яносербську

Вулиці селища, особливо центр, доглянуті, на скільки це можливо, але на околицях видно "відлуння" війни.

Від української символіки не залишилося і сліду: лавочки і зупинки пофарбовані в кольори "ЛНРовського" прапора, з пам'ятника, поставленого на честь річниці незалежності України, зняли герб і пам'ятну табличку, а на вивісці "Ощадбанку" зафарбували приставку "Ощад".

На все селище горить три ліхтарі, мабуть, для того щоб ні в кого не виникало бажання виходити на вулицю після заходу сонця. Відсутність ліхтарів відмінно грає в тандемі з відкритими люками, які знаходяться прямо посеред тротуару.

Безлюдна Тілімілітрямдія

Обійти Слов'яносербськ, зайти в магазини і сфотографувати якісь цікаві моменти мені вдалося за день, у наступні ж я провідувала і спілкувалася зі знайомими та родичами, які за станом здоров'я або за відсутності можливості переїхати, залишилися тут.

“Живемо, розумієш, ніби в Тілімілітрямдіі - самі придумали, самі від'єдналися і самі тепер не знаємо, що з цим робити, - скаржиться мені знайома. - Я багато пережила, але такого бардаку ні в СРСР, ні в Україні не було".

Але тут я з нею не згодна, в "ЛНР" бардаку немає, скрізь все чітко - це помітно відразу. Виходити на вулицю - з 5 ранку, додому - 23.00, тут все за розкладом, все "правильно". На концерти зганяють держслужбовців та дітей, свята гуляють з розмахом, а кілька разів у тиждень у ДК грає весела музика.

На каналах "республіки" я похабцем бачила тільки засідання "міністрів", але впевнена, що "веселкових" подій у Слов'яносербську вистачає якраз на те, щоб створювати в ЗМІ ілюзію щасливого життя. Але є одна проблема - по приїзду в селище радості не відчувається.

Не дивлячись на те, що Слов'яносербськ залишився районним центром, пожвавлення тут не побачити - людей на вулицях практично немає - більшість намагається виходити з дому лише за реальної необхідності. Багато хто з жителів морально зломлені і це не приховати - вони виглядають втомленими і майже не посміхаються. У відповідь на моє "всього хорошого" далека родичка сумно посміхається й відповідає, що "добре тут вже не буде". Загальний настрій відмінно доповнюють занедбані будівлі, дірки від куль майже в кожному паркані і щоденні, за рідкісним винятком, перестрілки. Кожен тут може дізнатися звук "Граду" на слух, а діти розповідають про війну, танки і вбивства з моторошним спокоєм.

Звичайно, тут живуть і затяті патріоти "ЛНР", але їх не так вже й багато. Ілюзію того, що цих самих патріотів величезна кількість створює те, що тільки вони можуть висловлювати свої думки без страху. Всі незадоволені можуть дозволити собі обговорити ситуацію тільки з тими, у кого впевнені на 100%, а тут не можна бути впевненим навіть у близьких родичах, багато сімей розділилося на Донеччині через війну.

Насправді, більшості жителів абсолютно все одно при якій владі жити, для них важливим є спокій, відсутність стрільби і людей з автоматами на вулицях, але вони розуміють, що найблизчим часом спокою чекати не доводиться. “Вже приєднали нас хоча б до когось. Нехай і до Росії! Так хіба ми потрібні Путіну? Ні, звичайно! А Україні "ці" нас не віддадуть. Живемо без майбутнього, на завтра нічого не плануємо", - з сумом констатує місцева мешканка.

В цілому, життя селища під столицею "ЛНР" нагадує лайтов версію роману Оруелла. Ілюзія свободи слова і вибору, яку так хочуть створити місцеві та російські ЗМІ зникає, як тільки ти починаєш придивлятися до того, що відбувається. Втомлені люди, маніпуляції на теми православ'я і війни, цінності, які передаються всіма можливими шляхами в голови мас - все це створює враження, що місцева "влада" всіма силами намагається змусити людей повірити в те, що розруха пройшла і ось-ось навколо настане мир, радість і достаток. На щастя або на жаль, більшість ще не настільки зазомбована, щоб у це повірити.