В Reuters розповіли, як були зроблені самі жахливі кадри 2015 року

В кінці року міжнародне агентство Reuters традиційно публікує історії своїх фотокореспондентів, які зробили найяскравіші знімки, що минає. Репортери розповідають, при яких обставинах були відображені драматичні моменти і що вони відчували в ті хвилини

Сирійський біженець рятує дитину біля грецького острова Лесбос, 12 вересня. Надувний човен з біженцями без видимих причин перекинувся. Охоплені панікою люди намагалися втриматися на плаву, чіплялися за човен. Той, хто вмів плавати, допомагав тим, хто не вмів. Фотограф Алкис Константинидис зробив серію знімків.

На одному — чоловік, втомлений і близький до непритомності, на іншому — двоє намагаються утримати на плаву свого товариша. Хтось голосно кликав на допомогу. Репортер зробив знімок, а на березі дізнався, що це біженець з Сирії. Коли Константинидис приступив до редагування фотографій, з'ясувалося, що фото з цим сирійцем саме виразне, оскільки дитина у нього на руках в цей момент міцно спала, немов після колискової.

Фото зроблено в передмісті столиці Бурунді. Протестувальники волочать по землі жінку-поліцейського за те, що та нібито вистрілила в дівчину з їх числа. Ім'я поліцейського — Медикинтос Инабеза, їй 33 роки. Натовп накинувся на неї після того, як та забарилася й відстала від товаришів по службі. У неї відібрали зброю, звинувативши в тому, що це саме вона поранила їх товариша з автомата Калашникова. Фотограф Горан Томашевич каже, що моменту поранення не бачив. За його словами, спочатку били жінку від п'яти до десяти чоловік, потім натовп розрослася до 20-30 чоловік. Били ногами, фотограф помітив у кількох нападників ножі і подумав, що вони збираються позбавити свою жертву життя. Томашевича здивувало, що поліцейські, яких натовп кидався камінням, трималися осторонь. Тільки двоє з них спробували врятувати її. За жінку навіть заступився один з протестувальників. Бійка тривала близько 20-30 хвилин, після чого сталося те, що здивувало фотографа. З якоїсь причини натовп відпустила полонянку. Більше того, їй сказали, в якому напрямку йти, щоб зустріти своїх колег.

«Я так і не зрозумів, що сталося. Я бував у ситуаціях, коли божевільна юрба творила страшні речі, але нічого подібного до цього не бачив», — каже репортер.

Тіло жінки, загиблої під час обстрілу на вулиці Краматорська, 10 лютого 2015 року. Фотограф разом зі знімальною групою Reuters повертався з дебальцевського фронту. Хтось із групи побачив твіт про обстріл Краматорська, тому вони попрямували туди. Команда дісталася в місто через годину і перше, що вони побачили — лежить на землі тіло вбитої жінки. За словами фотографа, місцеві жителі просто йшли повз. Так тривало, принаймні, півгодини. Потім принесли тканину, щоб накрити тіло. Чоловік шукав її всюди, ніяк не міг знайти. Побачивши її на землі, він відчайдушно кликав швидку допомогу, поліцію або будь-який інший автомобіль, щоб перевезти тіло. Автор знімка Гліб Гаранич народився в Росії, його дружина родом із Західної України, їхні діти говорять на обох мовах. «Я ніколи й уявити не міг, що тут буде війна», — говорить він.

Сирійські мігранти намагаються потрапити на територію Угорщини. 27 серпня 2015 року. Бернадетт Сабо: «Залізничні колії на кордоні Сербії та Угорщини не охороняються. Біженці перебиралися за ним в Угорщину. Я приїжджала на кордон кожен день о 6 ранку. Це було єдине місце, де угорці ще не звели перешкоду з колючого дроту. Перейти по шляхах було легко, але багато мігранти вважали за краще стрибати через паркан з дроту в надії втекти від поліцейських, які чекали їх попереду. Сам дріт був не настільки колючим, щоб прорвати щільні рукавички. Я і ще дюжина фотографів ходили вздовж паркану, трохи віддалік від шляхів. У кущах ми бачили мігрантів, які намагалися вгадати момент. Усі стежили один за одним. Фотографи — за мігрантами, ті — за поліцейськими, поліцейські — за фотографами. Знімати в таких умовах було справжньою перевіркою на здатність зберігати нейтралітет. Не перерізати дріт, щоб не зазивати біженців, не давати сигнал поліції».

Гіпопотам на затопленій вулиці в Тбілісі (Грузія). Фото зроблено 14 червня, після повені, викликаної зливами. Через повені загинули, щонайменше, 12 людей. Був частково зруйнований столичний зоопарк, загинули і сотні тварин. Тигри, леви, ведмеді — всього близько трьох десятків мешканців зоопарку — втекли з клітин і розгулювали по місту.

Бесо Гулашвілі: «Я був на вулиці з 23:30. Ця фотографія зроблена на наступний день о 6 ранку. Карта пам'яті у мого фотоапарата була майже переповнена, залишалося місце тільки для пари кадрів. Досі ні з чим подібним я як фотограф не стикався. Героями моїх попередніх репортажів були люди, а тут тварини. Я купив годинник для моєї 14-річної дочки в цьому магазині за 2 дні до повені. А тепер перед ним стояв гіпопотам. Якщо б він вирішив напасти, у мене був тільки один — дуже незручний — шлях для відступу. Відстань між нами не перевищувала 25 метрів, але я зрозумів, що навіть настільки потужної тварині дуже важко рухатися в такому бруді. І поліцейські готові були мене врятувати в разі атаки».

Чотирирічна Газаль (ліворуч) і семирічна Джуді з восьмимісячним Зухаїром тікають від місця, де конвой сирійського відділення Червоного Хреста піддався артобстрілу в Дамаску 6 травня 2015 року.

Автор фотографії: «Конвой віз медикаменти і продукти для дітей, що постраждали від війни. Я сидів на бруківці, діти стовпилися навколо мене, щоб я їх сфотографував. І тут впав снаряд. Загинула жінка-доброволець, багато було поранено. Діти перелякалися, почали плакати. Найважче в цій ситуації: прийняти рішення. На війні такі рішення доводиться приймати щодня. Я знав, що через кілька секунд впаде наступний снаряд. Рятуватися разом з іншими? Допомагати забирати поранених? Або робити фото, поки постраждалих забирають? Заспокоювати дітей, що плачуть? На всі ці питання потрібно моментально дати відповідь, щоб зробити такий знімок».