Все йде до державного перевороту - Руслан Коцаба

Журналіст з Івано-Франківська Руслан Коцаба став знаменитим відразу, коли закликав українців не йти в армію. За що і був на початку 2015 року арештований і відданий під суд. Міжнародна правозахисна організація Amnesty International назвала його в'язнем сумління. Три тижні тому за рішенням Апеляційного суду з Руслана Коцаби зняли всі звинувачення. Тепер він вільна людина. Про те, чим він займається на свободу Руслан розповів в інтерв'ю "Країні".

— Чому ви присвятили перші дні після звільнення?

— Я поки насолоджуюся життям. Ось, правда, кожен день до обіду ходжу в суд і в СБУ. Тому що мені не віддають вилучені гроші та майно — камеру, телефон. А без телефону я, як паралізований. Ще 12 травня суд першої інстанції зобов'язав есбеушників повернути мені гроші і майно. Четвертий місяць пішов. Вони мені кожен день розповідають, що начальник у відпустці, слідчий десь ще. Словом, треба мною просто знущаються. І це вже не кажучи про те, що у мене у вироку сказано, що я повинен компенсувати 4 795 гривень 96 копійок "процесуальних витрат" за проведення лінгвістичної експертизи" (СБУ досліджувала ролик Руслана Коцаби на наявність складу злочину — Прим.Ред.). Причому, цю експертизу СБУ проводила ще до мого арешту. І поки на мені висить цей борг, — я не можу виїхати за кордон, наприклад. Виходить, я не можу навіть скористатися свободою пересування після того, як добився правди в суді. Не кажучи вже про те, що мене знову поставили на прослушку.

— З чого ви це взяли?

— Не можу вам сказати звідки, але знаю напевно.

— Навіщо вас слухати?

— Я вам відповім таким чином. Ще після вироку суду першої інстанції мене попередив один знаючий чоловік, що мене хочуть етапувати до Києва в рамках іншого кримінального провадження. І дійсно, на мене виходив через слідчого один СБУшний полковник, і хотів, щоб я дав свідчення у справі Сергія Корсунського, у якого я колись брав інтерв'ю. Це ЛНР-овець, який брав "хатинку" — так у Луганську називали СБУ і якого заарештували в Києві.

— І що ви могли про нього повідомити?

— Не про нього. Ми зустрічалися з цим Корсунським в "сірій зоні", на так званому нульовому периметрі. Він просто дав мені інтерв'ю, яке є на моєму Youtube-каналі. В СБУ хотіли, щоб я назвав імена "айдарівців", які мене супроводжували. Про них йшло питання. Але я сказав, що не пам'ятаю.

— З чим ви пов'язуєте рішення апеляційного суду про виправдання?

— Я думаю, що це пов'язано із зусиллями Європи. Двічі моє питання розглядалося в ПАРЄ, мій адвокат Тетяна Монтян постійно їздила, зустрічалася з європейцями, моя дружина їздила в Німеччину, спілкувалася з правозахисниками. Та мене ж єдиного визнали в'язнем совісті. Все це капало-капало, і, мабуть, їм (владі — Авт.) щоб клянчити гроші у МВФ, в'язень сумління був не на руку.

— Як вас зустріли на волі? Колеги, друзі? Чи впізнають вас на вулиці?

— Люди на вулиці так, впізнають, і вітають. Кажуть: "ми молилися за вас". А колеги... Коли мені читали вирок, — жоден журналіст не прийшов. Був тільки мій знайомий блогер, і то я його сам запросив. А так я був один у залі. Один! А коли я дорвався до інтернету і почитав, як вони наді мною потішалися, коли я був у камері... Було навіть кілька людей, яких я вважав друзями, а вони мене поливали брудом. Це не додало мені оптимізму. Я от вже третій тиждень на волі, і ніхто з місцевих журналістів не взяв у мене інтерв'ю. Знаєте, у нас же всі бояться: "як би чого не вийшло". А тут ще й генеральний прокурор каже, що він вважає Коцабу винним, і що прокуратура буде подавати касацію. Мені знаючі люди сказали, що вони хочуть, щоб у мене просто залишилася судимість. Тоді я не зміг би балотуватися в депутати, наприклад.

— А ви збираєтеся?

— Розумієте, тут же потрібна команда. Поодинці — складно. Я ось бачу, як Надюху Савченко розтоптали, хоча вона почала говорити розумні речі. Але я в таких випадках кажу: "штаби пишуть — штаби читають". Так що, нехай не турбується. Я, до речі, брав у неї інтерв'ю, коли вона служила у "Айдарі". Чесно, мені пропонував йти в політику Вадим Рабинович (нардеп, який зараз створює свою нову партію - Прим.Ред.). І я потім з ним окремо зустрівся. Він пояснив, що мені треба по-любому шукати якусь команду, тому що без команди мені через два тижні буде кінець.

— Він вас кликав до себе в партію?

— Так.

— І що ви вирішили?

— Я не знаю, мені треба звикнути спочатку з тим, що я на волі. Тому що мені все нагадує, що нещодавно я був у в'язниці. Я ножем боюсь різати їжу, тому що два роки не тримав його в руках. Тобто, мені треба спочатку психологічно реабілітуватися, а потім вже думати про політику. Але, чесно, я не вірю, що ця влада дозволить перевибори, тому що їм тоді кінець. Якщо зміниться влада, — їх тут же пересаджають.

— А які зараз настрої на Західній Україні? Що думають люди про війну, про владу?

— Знаєте, я активно спілкуюся з різними людьми. Я не буду говорити, що це репрезентативна вибірка, але я реально бачу втому від війни. Всі кажуть те саме, що я говорив два роки тому. До речі, мені сказав один чоловік в камері — воєнком, якого взяли за хабар — так от він сказав: "Руслан, ти все сказав правильно, але ти сказав першим. І тому тебе хотіли показово розтоптати, щоб це не пішло як інфекція, і всі почали так говорити". Я от коли вийшов з тюрми, я таке гарне слово в інтернеті прочитав: не мобілізація, а "могилизация". Ось точно — могилизация.

— Якщо повернути час назад, ви б знову повторили свій вчинок?

— Напевно, так. Розумієте, є випадки, коли інакше просто не можна. Я ж був і з однієї, і з іншої сторони лінії фронту. Спілкувався, брав інтерв'ю, дивився людям в очі. І я ж знаю, відчуваю, де людина говорить правду, а де — ні. І, зрештою, є ж моральний обов'язок...

— А як ви самі зробите, якщо вам прийде повістка в армію?

— Я не піду. До речі, у влади може бути цей варіант в запасі. Тому що у мене немає трьох дітей, і мені ще немає 60 років. Ну, тоді в тюрму сяду. Я не хочу дивитися на людей через приціл.

— Савченко говорила, що готова їхати в ЛНР/ДНР і розмовляти з сепаратистами. А ви б ризикнули?

— Знаєте, я вірю в те, що є так звана народна дипломатія. Що нам заважало організувати скайп-конференцію з журналістами? Вислухати аргументи один одного? Налагодити діалог з вдовами, потім з адекватними сепарами, яким теж все це вже набридло. Які розуміють, що війна затягує, і кожна смерть наближає нас до точки неповернення. Я думаю, що я міг би включитися в якісь благодійні проекти, якщо б це допомогло врятувати чиїсь життя.

— Думаєте, Мінські переговори як-то посприяють швидкому примирення?

— Я думаю, що Меркель і Олланд просто себе підставили, здуру поставивши там свої підписи. У підсумку, всю тяжкість санкцій проти Росії несуть на собі вони. Але нам треба робити якісь кроки для укладення миру. Бо вже навіть тут, на Західній Україні, в моєму патріотичному Івано-Франківську до того втомилися від війни, що готові йти хоч під Польщу, хоч під Угорщину, хоч під Словаччину. Лише б були нормальні зарплата і пенсія, і спокій. Але політика мирного неба нашим політикам не підходить, бо як же тоді контрабанда, і гроші на будівництво ліній розмежування? Ви бачили цю "Стіну" від Яценюка? У нас такими сіточками курей відгороджують в селах! Танк навіть не дізнається, що він проїхав.

— Як би ви спрогнозували розвиток ситуації в країні?

— Все йде до державного перевороту. Причому, нам, українцям, він не принесе вигоди. Але зроблять його, я думаю, руками добробатов. Я ж бачу всі ці батальйони, нафаршировані зброєю. Ось я сьогодні зустрів одного знайомого полковника з СБУ, він мене так в сторону відкликав. Пенсіонер. Він там почав скаржитися, що "служити б радий — прислуживаться тошно", оформив пенсію. Але не в тому справа. Він сказав таку річ: "за цю владу — ми палець об палець не вдаримо. Тому що вони нас показово злили ще 2014 році. І ні сміття, ні ми, ні Нацгвардія не будемо їх захищати". Я думаю, ця людина знає настрої силовиків, оскільки він служив на високому посту.