Завсідники нічних клубів на фронті стануть не захисниками, а причиною небойових втрат

Нещодавня облава в київському нічному клубі Jugendhub активно обговорюється в соцмережах. Причина – не надмірне, на думку адвокатів, насильство, яке поліція застосувала до затриманих. Про надмірне насильство заявляють всякий раз, коли треба відповісти перед законом за скоєне. Автор цих рядків сам багато разів бачив на власні очі, як гопник характерної зовнішності, лише схоплений патрульним за лікоть, верещав на весь мікрорайон: "Рятуйте, вбивають, калічать, ґвалтують!" Хоча перевищення повноважень також трапляється, і його майже ніколи в нашій країні не вдається довести.

Але якби йшлося лише про це, соцмережі напевне обійшли б інцидент такою пильною увагою. Натомість обговорюють інший факт, який всіма підтверджений. Більш, ніж трьом десяткам затриманих оперативно вручили повістки до військкомату. Про це заявив користувач Facebook Марк Поллок уже в день затримання, 28 жовтня. І підтвердив адвокат затриманих Роман Стоічев наступного дня: усіх відпустили, зобов`язавши прийти до військкомату й пройти медкомісію.

Отут думки розділилися. Частина громадян, особливо ті, хто або на фронті, або пройшов війну й повернувся до мирного життя, такі дії правоохоронців однозначно схвалюють. Зрозуміти їх можна. Часи, коли добровольці, в тому числі – молоді й пасіонарні, штурмували військкомати чи йшли в добробати, вже наша недавня історія. Навіть у часи найвищого патріотичного підйому "уклоністів", які бажали "відкосити", не бракувало. На подібні речі навіть була жорстка реакція. Варто згадати історію івано-франківського журналіста Руслана Коцаби, який на початку 2015-го року публічно закликав відмовлятися від мобілізації. Після чого його звинуватили в державній зраді, але врешті решт засудили за перешкоджання законним діям Збройних сил у особливий період. Але – увага! – Коцабу не мобілізували насильно й не відправили на Донбас.

Зате така доля спіткала свого часу голову Держкомзему Сергія Рудика. Його викрали під час робочої поїздки в тоді ще Дніпропетровськ, чи не найголовніший, як писали ЗМІ, осередок патріотичних сил. Очуняв він уже в зоні АТО – насильницьки мобілізований. Ситуація вирішилася, чиновник повернувся з окопів, але соцмережі й у той час дали діям викрадачів не правову, а емоційну оцінку. Мовляв, сидять, багаті й товстозаді, замість груддю стати на захист України й кров`ю змити гріхи. Які гріхи? А в тих, хто не на фронті, їх вистачає.

Нещодавно військовий прокурор Анатолій Матіос оприлюднив цифру небойових втрат українського війська від 2014-го року. За його словами, 10 тисяч (!) військовослужбовців загинуло за три роки не від ворожої руки, а через непрофесійність, власну недбалість та елементарне нехтування дисципліною. Я певен: три десятки клубних завсідників, виловлених у Jugendhub чи десь ще і насильно мобілізованих, приречені тим самим на смерть або каліцтво.

Є безліч прикладів, коли вчорашні цивільні до мозку кісток повністю міняли спосіб життя, взявши до рук зброю й ставши на захист своєї країни. Але солдати, які не хочуть воювати і не мають мотивації, Україні зараз не потрібні. Військову науку, як і будь-яку, за рішенням суду чи бажанням військкомату виконати план.

Додайте до цього специфічні обставини затримання тих майбутніх воїнів: під час рейду, мета якого – виявити наркотики. І поліція таки затримала 17 осіб, у яких наркоту виявили. Нема інформації, чи були серед них ті, кому призначили покарання у вигляді примусової служби в зоні АТО. Але там, як відомо, є люди з залежностями. Кожен становить небезпеку для інших, тим більше – коли йому ще й примусово видадуть зброю. Слід зважати на це.

І не забувати: захищати Україну на фронті – це не покарання, а переконання, бажання та вміння. Інакше з солдатами, яких "забрили" силоміць, наше військо багато не навоює.

Андрій Кокотюха

Редакція може не погоджуватися з думкою автора.