Світова криза 2020: як Євросоюз шукає золоту середину між карантином та економікою

Два шляхи боротьби з пандемією

Епідеміологи з лондонського Imperial College зуміли створити найкращу на даний момент математичну модель можливого перебігу пандемії коронавірусу. Вчені роблять висновок, що існують дві принципові стратегії боротьби.

Послаблення - заходи, спрямовані на "згладження епідемічної кривої", тобто зменшення кількості одночасно інфікованих осіб: широке впровадження тестування, швидке виявлення інфікованих, розслідування кожного випадку та знаходження всіх контактних осіб з їх подальшою ізоляцією.

Такий підхід дозволяє зменшити навантаження на заклади системи охорони здоров’я: якщо одночасно до лікарень потрапляє менше хворих, то для кожного з них буде доступно більше ресурсів та можливостей отримати необхідну допомогу.

Однак пандемію не вдасться зупинити в короткий термін.

Придушення – жорсткі заходи (фактично локдаун), спрямовані на максимальне зниження кількості інфікованих. Таким чином можна різко знизити частоту передачі вірусу здоровим людям. Але вплив на соціальне та економічне життя буде значно більшим.

Британські дослідники вважають, що перша стратегія, хоч і зменшить кількість осіб, що одночасно потребують медичної допомоги, все одно не допоможе уникнути надмірної кількості госпіталізацій.

Навіть системи охорони здоров’я розвинених країн можуть не впоратися з таким навантаженням, що ілюструє приклад Італії.

Натомість друга стратегія дозволить краще контролювати перебіг пандемії.

При цьому критичне значення має своєчасність карантину.

Так, у розпал епідемії "іспанки" 1918 року управлінці міста Філадельфія вирішили не скасовувати запланований на 1 жовтня парад, що призвело до спалаху захворювання – вже за три дні після параду усі лікарняні ліжка міста були заповнені. Водночас очільники міста Сент-Луїс після виявлення перших випадків запровадили жорсткий карантин та закрили навчальні заклади, установи громадського і культурного значення. Робочі зміни на підприємствах були скориговані таким чином, щоб максимально зменшити контакти працівників один з одним.

За кілька днів кількість хворих та померлих в обох містах відрізнялася в десятки разів.

Але як далеко в суворості карантину готові піти уряди різних країн у XXI столітті?

Світовий досвід: неоднакова реакція

Реакція різних країн на поширення коронавірусної інфекції виявилась далеко не однаковою.

Наприклад, у Великій Британії початкова стратегія дій була продиктована швидше політичними мотивами, аніж епідеміологічними.

Так, прем’єр Борис Джонсон заявив, що нація повинна створити груповий імунітет, щоб убезпечити себе в майбутньому. На практиці це означало практично повну відсутність заходів карантину та самоізоляції, що дозволило б країні швидко перейти пік захворюваності, проте наражало б на небезпеку смерті найбільш вразливі категорії населення.

Однак разом з поширенням катастрофи на континенті зростала занепокоєність серед населення та в уряді.

Зрештою, 18 березня влада була вимушена зачинити навчальні заклади, заклади громадського харчування та культурні центри.

В Німеччині уряд не зволікав із закриттям шкіл та забороною масових зібрань. Велика кількість тестувань дозволила, з одного боку, виявити інфікованих та ізолювати їх, а з іншого – рано надавати медичну допомогу, не очікуючи тяжкого погіршення стану.

Добре розвинена мережа лікувальних закладів та забезпеченість апаратурою дозволяє стабілізувати соціальну та економічну ситуацію в країні.

Реакція Франції була зваженою та враховувала досвід сусідів.

Уряд рекомендує населенню обмежити кількість контактів і виходити з дому лише для походу за продуктами або візитів до лікаря. Крім того, відкладають вибори. Закриття шкіл впроваджується з 13 березня на невизначений період часу.

У Франції фізична активність за межами дому дозволена, щоправда, лише в індивідуальному порядку. Решта громадян, які перебувають на вулиці, повинні підтвердити свою потребу бути там спеціальними документами, в іншому разі вони наражаються на адміністративні стягнення.

Таких штрафів було вже виписано понад 4 тисячі, що спричиняє загальне невдоволення у суспільстві.

Італійські політики від початку ігнорували потенційну небезпеку пандемії та наголошували на тому, що хвороба не повинна впливати на повсякденне життя громадян. Дуже скоро кількість хворих перевищила всі найпесимістичніші очікування та змусила Італію запровадити найсуворіші на європейському континенті заходи карантину та ізоляції.

Локдауни, які почались у північних провінціях, зараз поширились на всю країну. Однак уже понад 40 тисяч осіб порушили правила самоізоляції та переміщення.

Велика кількість хворих (в тому числі критично тяжких) спричиняє надмірне навантаження на систему охорони здоров'я. Лікарі змушені відмовляти у реанімації вкрай важким пацієнтам, у яких менше шансів вижити через інші хронічні хвороби. Більшість виробництв, крім життєво необхідних, призупинено. Країна переживає найглибшу кризу з часів Другої світової війни.

Натомість план дій в Ізраїлі був рішучим одразу.

Уряд закрив кордони із сусідніми країнами і координує роботу зі спецслужбами, щоб застосувати антитерористичні цифрові технології для боротьби з поширенням коронавірусу.

За допомогою мобільних пристроїв відстежують переміщення осіб та їхні можливі контакти з інфікованими. Це ставить питання, наскільки держава має право втручатися в особисте життя громадян. Однак на сьогодні цими заходами вдалося зменшити темпи захворюваності, а частка померлих складає лише 0,2% (для порівняння, в Італії це – 4,5%).

Карантин: як інші країни протистоять поширенню коронавірусу

Перші уроки

На сьогодні не викликає сумнівів необхідність раннього і рішучого запровадження соціального дистанціювання та самоізоляції.

Натомість ті самі дії, але виконані із запізненням, не дають бажаного ефекту. Саме цим пояснюється надвисока кількість хворих та померлих в Італії.

Відкритим залишається питання:

чи жорсткі заходи карантину допоможуть уникнути нових спалахів COVID-19 в тих регіонах, де пік захворюваності вже позаду?

Для з'ясування цього потрібні час та нові епідеміологічні дані.

Актуальність цього питання посилюється тим, що за будь-якого сценарію жорсткі заходи ізоляції населення не можуть тривати дуже довго.

А відповідно, урядам необхідно розробити план періодичного послаблення протиепідемічних заходів, коли кількість нових захворювань почне спадати, та тимчасового посилення їх, якщо відсоток інфікованих серед населення знову зростатиме.

Відповідь на це питання спробували знайти експерти Center for Economic and Policy Research, які у своїй доповіді щодо коронавірусу наводять деякі економічні та політичні інструменти, що потенційно могли б зменшити економічний удар, спричинений пандемією.

Серед цих інструментів:

• фінансова допомога працівникам, які втратили доступ до роботи внаслідок протиепідемічних заходів;
• послаблення для бізнесу (особливо малого та середнього) у сфері податків та кредитування;
• стимуляція галузей, що в умовах жорсткого карантину набули природного розвитку (онлайнові послуги, торгівля, освіта тощо).

Усе це рекомендується впроваджувати на тлі жорсткого соціального дистанціювання та заходів карантинізації.

Як бачимо, частково подібні кроки роблять і в Україні.

Виправданість їх, щоправда, зараз не є очевидною, оскільки кількість людей, уражених коронавірусом, лишається досить низькою порівняно із сусідніми країнами.

Та парадокс рішучих протиепідемічних заходів полягає в тому, що в разі їх успішності вони ніколи не видаються виправданими, бо громада не бачить наслідків альтернативного варіанта розвитку подій.

Автори: Андрій Сем’янків, старший аналітик центру досліджень у сфері охорони здоров’я Київської школи економіки, Ярослав Кудлацький, керівник центру досліджень у сфері охорони здоров’я Київської школи економіки.