​Жертви секс-насилля: 90% мовчать, і лише 10% – розкривають таємниці (відео)

У Всесвітній організації охорони здоров’я твердять:

- зґвалтування на планеті відбувається кожні 6 хвилин,

- сексуального насилля щодня зазнають майже 300 жінок у світі,

- і кожній третій жертві – до 18 років.

За даними ООН, в Україні щорічно від фізичного, психічного і сексуального насильства потерпають 4 мільйони жінок. Заяв про зґвалтування по всій країні за рік надходить – 600-700. До поліції йде лише кожна десята жертва. Решта бояться осуду, нерозуміння, глузування і роками мовчать.

Психолог Олена Рихальска переконує: не треба боятися говорити про це.

«Тому що ви не винні. Винне суспільство, винна ця людина, винні ті, хто були поруч, але нічого не зробили. Ви насправді, замовчуючи, акумулюєте це в собі. І це психологічно і емоційно як ракова пухлина починає діяти на все ваше життя. Виводьте це з себе», - підкреслює психолог.

За статистикою, кожна третя жінка у світі зазнає сексуального насилля. І 8 із 10 жертв знають свого кривдника.

У липні у Facebook стартував флешмоб #‎яНеБоюсьСказати‬‬‬‬‬. Його ініціювала журналістка Анастасія Мельниченко, яка закликала інших жертв сексуального насилля розірвати обітницю мовчання.

«Я хочу, аби ми не оправдувалися «я йшла у спортивках серед дня, а мене все одно схопили». Бо нам не треба оправдуватися. Ми не винні, винен ЗАВЖДИ насильник», - написала Анастасія.

Ініціаторка акції зазначає, що цей пост став спусковим механізмом, який підхопило дуже і дуже багато жінок. За кілька годин досі нерозказаними шокуючими розповідями поділились сотні жінок. Про домагання і зґвалтування, про пережиті травми, про осуд з боку рідних і продажність правоохоронців.

Юрист Сергій Костира пояснює: «Співробітники поліції, органи слідства в основному, якщо немає доказів і доводити нічим, не намагаються робити це на віддачу, на повну. Немає доказів – закрили кримінальне провадження. І все. Поклали справу в темний ящик, і вона там лежить 10 років, поки не закінчиться термін давності і її не передадуть в архів».

Приклади, коли поліція на стороні насильника

Історія про зґвалтування військовим АТО школярки сколихнула всю Україну. Суддя присудив чоловіку лише 3 тисячі гривень моральної компенсації та два роки умовно. Пом’якшувальною обставиною для ґвалтівника, за словами судді, стала саме служба чоловіка у зоні АТО.

«Він мене завалив, і я почала від нього тікати. Я втекла, він мене наздогнав і почав затягувати в кущі. Я від нього відштовхувалася, кусала його, все в мене менше сил… Я не змогла відштовхнутися від нього», - розповідає жертва зґвалтування Діана.

Рішення суду вона називає несправедливим, і зазначає: «Він має понести покарання те, що він зробив зі мною».А втім, Микола Васянович, який був п’яним, коли ґвалтував дівчину, нині сподівається на повне виправдання.

Безкарність збоченця з АТО зривається через публічний розголос справи. Суд поновлює розгляд і знов вирішує, як карати насильника. Справа ще триває.

Інша жертва – Інна Боіштян – згадує: ще школяркою її зґвалтували однокласники. Тоді вона не побоялася сказати про те, що сталося, але школа стала не на її захист.

Сталося все це в селі Новоселівка, що на Одещині. «Це було в 10- класі. Я навіть пам'ятаю дату – 26 травня. У нас тоді в школі був весняний бал. Він закінчився досить пізно. Ми всі зібралися з дівчатами й хлопцями, і йшли додому. Я жила на околиці села, в той бік зі мною ніхто не йшов».

А в якийсь момент відчула: її тримає двоє чоловік за руки й ноги. Обидва – однокласники дівчини.

«Вони мене провели до самого будинку, і кажуть: ти там мовчи, ми з тобою ще зустрінемося. Головне – мовчи!», - згадує Інна.

Після зґвалтування вона бачилась з кривдниками ледь не щодня. Коли у школі дізналися, що сталося з дівчиною, стали не на її захист.

«Ми подали все ж заяву в міліцію. Розпочалося слідство. Насправді, там напевно всі були куплені. Менти всі були куплені. Грошима, або просто авторитетом батьків цих хлопців. Їх не покарали, а повинні були покарати», - каже жертва зґвалтування.

Дівчину, яка пройшла всі кола сексуального пекла, звинуватили у наклепі. Минуло понад 10 років, а Інна визнає, що буде це пам'ятати завжди, іноді їй навіть сниться це.

«Не потрібно боятися про це говорити. Сталося – бийте на сполох, кому можете: батькам, міліції, всім-всім, хто зможе допомогти. Тому що з цим ви будете жити все своє життя. А якщо ще й не покарають, то буде дуже важко жити з таким ось тягарем», - каже вона.