У мережі опублікували яскраві цитати польського та англійського соціолога і філософа Зигмунда Баумана, які стосуються найважливіших тем сучасного суспільства.
Відомо, що ці цитати – уривки з розмов соціолога з журналістами Томашем Кваснєвським, Алєксандрою Кліх і Доротою Водецькою.
Свобода завжди обмежена необхідністю компромісу.
Моральність полягає не у вірності кодексу, а у відповідальності за інших людей.
Треба жити так, ніби кохання має тривати до кінця життя. В цьому питанні я є фундаменталістом: або жити для іншої людини, або людина зрікається щастя, яким обдарувати може тільки сповнене кохання. Кохання це чек in blanco. Відповідальність за іншу особу може стати дуже обтяжливою, ну і зранитися також можна. Але якщо хтось цього боїться, то повинен перестати собі морочити голову мрією про кохання. Бо це є ціною, яку потрібно платити. Якщо ти боїшся відповідальності чи зранення, то не мороч собі голови. Закрийся, вмонтуй собі в двері кращі замки, щоб жоден непрошений гість не увійшов, і махни рукою на це. Зрештою, є дуже багато людей, які прожили життя без кохання. Це не є обов'язок.
Різні ідентичності дають нам відчуття абсолютного польоту у космос, ми можемо їх обирати і вдягати. Деякі люди мають кілька ідентичностей одночасно, залежно від того, кому відсилають SMS-повідомлення. Але нам немає на що спертися. Ми ступаємо по сипучих пісках.
Якщо порівняти онлайн-життя з офлайн-життям, то перше набагато легше, ніж друге. Для того, щоб встановити контакт з іншою людиною в офлайні, вам треба докласти великих зусиль, пожертвувати власними інтересами. І так само важко розірвати контакт: треба вигадувати відмовки, виправдання, а іноді й брехати. І ніколи не відомо, чи це знайомство не повернеться. В онлайні це все страшно просто. Однаково легко є і під'єднатися до мережі, і від'єднатись. Ніхто навіть не помітить, що я перестав відповідати на SMS-повідомлення і публікувати дописи.
Один з тисячі френдів у мережі – це не один з небагатьох друзів, яких людина здобула в офлайні під час свого життя. Поляки кажуть, що справжнього друга пізнають у лиху годину. Я не ручався б за цих френдів на Facebook: коли справа дійде до лиха, то вони не доможуть. Я навіть думаю, що вони будуть першими, хто втече.
Порятунок для людства один: перестати пожирати планету...
Ми живемо в епоху interregnum – міжкоролів'я. Відбуваються зміни: щось вмирає, народжується щось нове. Старі способи ефективної діяльності вже не працюють, а нових – ще немає. Критики мовчать, невідомо, що є мистецтвом, а що – ні. Єдині показники цінності – це кліки та кількість проданих одиниць товару. Ніхто не говорить про візії майбутнього, ми не знаємо, ані звідки ми втікаємо, ані куди біжимо. Отже, що ми втратили? Інтимність, недоторканність приватного життя, відчуття стабільності соціальних зв'язків. Додаймо до цього невизначеність – і вже маємо наш світ.
Гріхи комунізму походять з пошуку коротших шляхів. Тобто прискорення. Оминути всі необхідні, неминучі процеси та історичні етапи, перескочити відразу звідси, з цієї дичі і глухомані, в утопію. Замість переорювати людські душі – вибрали знищення.
Те, що я спокусився, не підлягає сумніву. Що був наївним. Що багатьох речей не розумів. Це правда. Натомість не докоряю собі, що робив якісь ганебні речі, бо не робив їх безпосередньо. Хоч в якомусь сенсі через те, що не бунтував, я опосередковано сприяв цим речам. І це маю собі за зле.
Кажуть, що інтернет поширює і полегшує доступ до знань. Думаю, що якраз навпаки – він утруднює доступ до них, унаочнює неосяжність. Бо надмір інформації упокорює, а врешті і знеохочує. Як одержите 35 мільйонів або мільярд відповідей на просте питання, то махнете рукою на пошуки правди і почне цвірінькати у твіттері.
Як тільки відкриваю Amazon, то відразу: привіт, Зиґмунде, оце книжки спеціально підібрані для задоволення твоїх зацікавлень. І дійсно, дуже часто стається так, що про появу важливих для мене книг я б не дізнався, якби про це не потурбувався алгоритм. Наміри вони мають не найкращі, прецінь не з любові це роблять, ані не з жури про старого – тільки з прагнення зиску. Знаю це, і не дам себе намахати, але разом з цим вдячний цьому алгоритму.
Якби Декарт своє мотто укладав нині, то сказав би: бачать мене, отже, існую. Люди створюють свої блоґи, творячи собі шанс виходу з загубленості. З бічної вулички. З небуття.
У перші повоєнні сторіччя соціальні нерівності зменшувались. Потім нерівності між соціальними верствами знову почали зростати. Однак cпочатку нагорі ще було багато місця. Молоді люди, здібні, амбіційні, походженням навіть з суспільних низів проходили університети, діставали добру працю. Так потенційні лідери бунтів кооптувались в еліту і потенційно бунтівливі верстви профілактично "обезголовлювались".
Нині щораз більше власників дипломів не мають роботи або живуть з "гроешевих робіт". Надвиробництво інтеліґенції створює соціально потенційно вибухонебезпечну ситуацію. Адже революція закорінена в гіпертрофії сподівань над реаліями, а в цьому велику роль відігравало власне перевиробництво інтеліґенції.
Наступним чинником є бідність. У суспільстві споживачів бідність особливо принижує. Людей, яким не вистачає хліба, нині є менше, ніж було. Зате дедалі більше тих, що, дивлячись довкола, мають відчуття, що вони нє гірші від інших. Принижені люди є гнівними і шукають спосіб якось розрядити цей гнів.
Тому здавалося, що ми раз і назавше покінчили з класовими конфліктами, а ні. Вони за рогом.
Інтернет дозволяє фальшиво а безкарно свідчити. Мало того, заохочує до гріха. Ну бо чого я маю відповідати за своє слово, якщо загальна практика мене, як всіх інших, увільнила від цього? Безкарні в інтернеті наговір, образа, наклеп, дифамація, поклеп і зневажання є найбільш смертоносною зброєю: вона вбиває не тільки людей, а й соціальну матерію.
Фундаменталізм є побічним продуктом свободи. Бо свобода приходить завжди разом з ризиком і непевністю. Не можна мати свободи без непевності.
Сьогоднішній страх дуже відрізняється від страху, який мучив наших предків. Вони знали, що як діти виходять з дому, то їм загрожують вовки, що як на небі нема жодної хмарки, то буде посуха.
Теперішні страхи розпорошені. Вони літають десь в неосяжному просторі і вмить переносяться з одного об'єкту на інший. Найбільше лякає страх перед невідомим. Коли я не знаю, з якого боку мені загрожує небезпека, то це не лише наповнює мене страхом, а й принижує: робить мене бездарним, іґнорантним, наївним, кожна коза може скочити на мене. Тому ми підсвідомо найбільше прагнемо пізнати причину нашого страху.
Ми заново відкриваємо цінності сталого. Імперативом останніх років було позбутися старого, щоб надбати щось нове. Нащо я маю до чогось чи когось прив'язуватися, якщо щоденно з'являються кращі смартфони, кращі комп'ютери, молодші і краще вдягнені жінки? Навіщо присягати на вірність і зв'язувати собі руки?
Основним принципом було: не закривати жодних варіантів. Завжди залишати фіртку, щоб можна було вицофнутися. Щоб нічого не було раз і назавше.
Від того треба буде відучитися. Від життя, яке було низкою позбувань. І привчитися до життя, яке знов, як колись, було б нагромадженням і піклуванням про накопичене.
03.10.24 | 20:55
03.10.24 | 00:11
02.10.24 | 23:24
02.10.24 | 21:50
02.10.24 | 09:38
01.10.24 | 20:00
01.10.24 | 19:00
01.10.24 | 17:25